22 C
Lutsk
Субота, 8 Серпень, 2020
Проповіді

Щоб не сталось, потрібно жити в надії на Бога – Митрополит Лімасольський Афанасій

Коли довкола збираються хмари, здається, що на твою родину, на всю країну наслані скорботи. Скільки терпіти і як думати, коли почуття несправедливості пройняло все твоє серце? Про те, що сьогодні переживає увесь світ, про сподівання на Господа говорить митрополит Афанасій Лимассольський — відомий та шанований у Греції, а відтепер і за її межами проповідник, бесіди та напоумлення якого дають нові сили й надихають на роботу над собою.

Беззаперечним фактом є те, що ми живемо в дуже складний період історії людства. Проблеми й труднощі нашого століття так чи інакше торкаються практично кожної людини. Сучасний світ можна уподібнити до корабля без керування, який потрапив у шторм, коли ніхто з команди не знає, де вони знаходяться і куди хвилі несуть корабель.

Коли подібне трапляється в окремо взятій родині, у країні або загалом у суспільстві, це означає, що проблема цілком реальна та серйозна. Сучасну людину неможливо заспокоїти, сказавши, що не відбувається нічого страшного. Правильно в такій ситуації буде окреслити конкретну проблему й подбати про її усунення. Коли страждає одна конкретна людина чи ціла країна, це зовсім не означає, що ці скорботи послані Богом, оскільки Господь не бажає, щоб Його творіння — людина — страждала. Слід також розуміти, що Господь не є співучасником зла, яке з нами відбувається. Скорботи й страждання не йдуть від Бога, вони находять на нас або через порушення людиною Закону Божого, або від диявола. Проте звідки б не приходили скорботи, людина має застосувати все мистецтво й мудрість, аби діяти розумно під час спокушання, щоб духовною працею і старанням перетворити скорботу. Тоді Господь, бачачи наше зусилля, благословить нашу працю, й оберне скорботу на джерело радості, і непроглядну пітьму перетворить на світло істини.

Жоден із жителів Землі не може уникнути скорботних обставин, ані грішники, ані святі, ані багаті, ані бідні, нікому не пощастить уникнути пізнання гіркоти скорбот. Питання не в тому, аби їх уникнути, а в тому, як їх правильно використати.

Апостол Павло, звертаючись у посланні до скорботних християн свого часу, не каже їм: «Християни, Бог врятує вас від усіх труднощів і від смерті». Він говорить наступне: «Не сумуйте, як ото інші, що не мають надії». Звісно, ви зазнаватимете різних скорбот, і вам самим «зброя прониже душу», але він закликає їх бути уважними, аби не уподібнитися «іншим, що не мають надії». Тобто, він хоче їм сказати: ви, чада Церкви, маєте протистояти скорботам і простувати серед спокус, маючи надію лише на Владику Христа.

Я гадаю, знаходячись у скруті, не так уже й просто допомагати ближньому. Коли ти сам маєш виплачувати кредит банку, а твій сусід прийшов позичити в тебе гроші, ти, як то кажуть, добре подумаєш, перш ніж відчинити двері. Але існує і зворотний бік медалі, бо ці проблеми багато чому нас навчають. Якщо говорити відверто, то ми самі відповідальні за сьогоднішню кризу, оскільки ми сподівалися на речі, в яких «немає спасіння». Я вірю, що ці труднощі зрештою приведуть нас до позитивного результату, та спершу людина отримає певний гіркий досвід. Що ж може зробити християнин, перебуваючи в такому становищі? Перш за все необхідно мати безсумнівну віру в те, що не президенти країн, а Бог керує світом. Навіть диявол не має над світом жодної особистої влади, про що говорить нам Євангеліє. Диявол умить показав Христу всі царства земні, кажучи: Це все Тобі дам, якщо, впавши, поклонишся мені (Мф.4,9). Христос відповів йому: Господу, Богу твоєму поклонишся і Йому єдиному будеш служити (Мф.4, 10), — і тоді залишив Його диявол.

Дехто вважає, що людським зусиллям і спритністю можна домогтися будь-якого становища в суспільстві. Звичайно, якщо на тобі лежить відповідальність за інших людей і ти змушений чинити на благо ближнього, то в цьому випадку можна досягти гарного результату, подібно до капітана корабля, який піклується про душі ввірених йому пасажирів і намагається уважно вести корабель.

Але передусім християнин повинен мати на увазі, що цим світом править Бог, а не людина, і за Ним залишається остаточне «так» чи «ні». Нехай деякі люди, через свою злість беручи участь разом з дияволом у злих справах, чинять беззаконня і створюють різні проблеми в родинах, суспільствах і навіть цілих країнах, та без попущення Божого вони не мають над людьми жодної влади. Коли Пілат допитував Владику Христа, який стояв перед ним подібно до Агнця, то Христос не відповідав на його запитання. Тоді Пілат сказав Йому: «Чому до мене не говориш? Хіба не знаєш, що маю владу відпустити і маю владу розіп’яти Тебе?» Ісус відповідав: «Ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було дано тобі звище» (Ін. 19, 10-11). Ці слова — вказівка нам на те, що ми повинні мати безсумнівну віру в те, що все, що відбувається у світі, робиться з Божого попущення.

У тому, що зараз діється у світі, в економічній кризі наших країн, винні ми самі, усе це — наслідки зловживання матеріальними благами й неправильного управління економікою. Тепер нам залишилось тільки просити Бога, аби він утрутився в наше життя Своїм Божественним Промислом і звільнив нас від цього лиха.

Яким чином Бог може нам допомогти? Якщо людина щиросердо звернеться до Бога, каючись у своїй неправильній поведінці, визнає, що до сьогодні вона вела безбожне й порожнє життя, тоді Господь зглянеться на її смирення і оточить таку людину своїм Божественним Промислом. Адже творене у світі зло коїться не лише від того, що цього хочуть деякі боговідступники, намовлені дияволом, але й ми самі своїм гріховним життям віддалили від нас Промисел Божий.

Наскільки віддаляється людина від Бога, настільки вона зближується з дияволом, і, як наслідок, на неї падає гнів Божий у вигляді різних потрясінь, що засмучують і втомлюють її.

Старозавітні пророки завжди називали гріх і відступ від Бога причиною лих та катаклізмів, які находять на людей. Вони пророкували майбутні скорботи людству, закликаючи його до покаяння та зміни способу життя. На жаль, люди не розкаювалися у своїх злих справах, продовжуючи й далі жити гріховним життям. Вони глузували над пророками, а щоб їм не заважали насолоджуватися гріхом, деяких з них вигнали, деяких побили і навіть умертвили Іоанна Предтечу, який звинуватив Ірода в гріху. Коли ж гнів Божий находив на народи, то разом з ними мучилися і пророки. Саме тому вони такі високі в очах Божих, адже попри те, що пророки безневинно страждали разом з народом, вони наставляли людей і керували ними на шляху спасіння. Яким чином пророки вчили народ уникати близького лиха й скорботних обставин? Пророки розуміли, що жодним людським зусиллям зробити це неможливо. Вони закликали народ до покаяння і виправлення життя, тобто до зміни способу мислення, до звернення до Бога Отця, вони говорили: якщо звернетеся, то зійде на вас милість Божа й подальше ваше життя налагодиться саме собою.

Питання не в тому, аби змінити свою поведінку лише на якийсь час, а потім продовжувати жити так само, як і раніше. Такого покаяння Бог не приймає. Наша мета не просто уникнути матеріального безвихідного становища й проблем у суспільстві, але, як ми вже сказали, змінитися самим, змінити свій спосіб мислення — ось що означає покаяння. Кому це вдається, той працює над собою правильно, й існуючі проблеми він використовує як привід для духовного діяння. Якщо ж каяття буде лише поверховим, то, як тільки все стане на свої місця, людина знову забудеться і повернеться на круги своя.

Отже, необхідно покаятися. А все інше, якщо добре розібратися, є суєта, матеріалізм і насолода тимчасовими матеріальними благами.

Сьогодні можна помітити прагнення народів і країн до географічної незалежності. Проте Бог передусім чекає від людини внутрішньої свободи, свободи від гріха, від пристрастей, від злих справ, які віддаляють людину від Бога, а вже потім свободи геополітичної. Коли людина буде вільною від усього негативного, вона зможе створити незалежну батьківщину. Якщо ж людина полонена гріхами і пристрастями, то й свою вільну батьківщину вона поневолить і зробить її, за своїм зразком, ні до чого не здатною.

Людство у доленосні для нього моменти перш за все потребує молитвеників про мир, і слава Богу, що в Церкві ще існують такі люди, чия молитва має силу. Не тільки живі моляться про мир усього світу, але й померлі, наші прабатьки й отці, які почили у Господі, святі Церкви, усі вони моляться, аби понеслася ця гроза повз нас. Та перш за все святі Божі моляться, аби ми усвідомили й виправили свої помилки. Серце людини, яка сподівається на Господа, не тривожиться і не панікує. Господь говорить в Євангелії: «Нехай не тривожиться серце ваше, віруйте в Бога і в Мене віруйте» (Ін. 14, 1).

Господь нас закликає до того, аби не боялося і не тривожилося наше серце. Це не означає, що з нами нічого не станеться. Цілком вірогідно, що може здійснитися те, що планують темні сили, і навіть можуть відбутися ще трагічніші події у світі. Та це не головне. Щоб не сталося, віруючий у Христа, попри те, що він, як людина, може страждати, журитися, бути гнаним, нехай не сумує і не тривожиться. Він має надію на Бога, бо впевнений, що Господь наглядає за всім, і що б на нього не найшло, приймає це з довірою, ввіряючи себе Промислу Божому. Навіть і сама смерть віруючого в Христа не лякає, бо у Христі переможена смерть. З іншого боку, що можуть зробити з нами наші вороги? Знищити нашу країну, нас самих? Нехай роблять з нами, що планують і що можуть. Якщо Бог їм попустить, хай вони здійснюють свої плани. Ми, чада Церкви, маємо подолати в собі страх. Страх є породження зневіри. Чого нам боятися? Так віддамо себе в руки Господні. Чого вони можуть нас позбавити? Грошей? Роботи? Майна? Звичайно, розлучитися з майном неабиякий подвиг, але, зрештою, це ж лишень земні блага. А чи можуть вони забрати в нас нашу душу? Ні!

Найдорожче, що ми маємо, це наша душа. Усе інше має другорядне значення. Це довели наші прабатьки під час вигнання з північної частини Кіпру. Вони втратили все, але зберегли свою душу. І на цій основі заново вибудували своє нове життя. Якщо людина береже свою душу, то їй ніщо не може нашкодити. У Євангелії Господь нам каже: «Яка користь людині, якщо вона придбає весь світ, а душі своїй зашкодить? Або який викуп дасть людина за душу свою?» (Мк, 8: 36-37).

Таким чином холоднокровно, без революційних гасел будемо намагатися робити все, що в наших силах. Прямуючи, однак, цим шляхом з вірою у Бога, з багатьма молитвами, переступаючи все людське й матеріальне, і навіть саму смерть. І хай би якими загрозливими нам не видавалися всі події, що відбуваються, ми повинні берегти наші душі від тривоги. Як говорить у своєму псалмі святий Давид: «Що скнієш ти, душа моя? І що тривожишся? Покладайся на Бога» (Пс. 41, 6). Пророк нас закликає покладатися на Господа. Якщо, припустимо, Господь не має сили тебе врятувати, то чи можуть тебе врятувати гроші, банківські рахунки, знайомства або сильні світу цього? Якщо ж Господь з тобою, твій притулок і надія, не бійся нічого. Хай би що сталося, «Я є з тобою в скорботі». Якщо Бог з нами, то хто або що проти нас?

Святий Косма Етолійський, звертаючись до греків, які перебували під гнітом турецької влади, казав: «Майте віру й не бійтеся. Коли прийдуть турки й вимагатимуть від вас гроші, то дайте їм гроші, якщо вимагатимуть домашню худобу, віддайте худобу, і хай би що вимагали від вас — усе віддайте, але душі ваші бережіть і не віддавайте». Дуже важливе напучення! Якщо людина зберігатиме у своєму серці ці слова, тоді її життя набуде зовсім іншого сенсу.

Рано чи пізно всі ми завершимо цей земний шлях. Питання в тому, якими ми постанемо перед Богом, чи будуть наші душі очищені від усякої скверни, або, принаймні, підчищені покаянням. Якщо ми мужньо молитвою станемо проти всіх труднощів, дякуючи Богу, то існує надія, що ми вистоїмо. Хай би що було попущено нам за наші гріхи, усе перетерпимо, адже ми самі є причиною скорбот, які на нас находять, а не Господь. Таке мислення мали всі святі. Після того, як вони глибоко пізнали самих себе, почалося їхнє зцілення. Якщо в основу не було закладено самопізнання, то людина постійно звинувачуватиме інших у своїх бідах, повторюючи одні й ті самі помилки. У наші нелегкі часи християни повинні підтримувати один одного своєю любов’ю та співчуттям. Так, сподіваннями на Бога, Його Пречисту Матір, молитвами святих Церкви, умудрені досвідом, ми зможемо впоратися з усіма проблемами, і не лише впоратися з ними, але й піднести Богу плід нашого терплячого знесення скорбот.

Джерело

Вас може зацікавити

Під час Світлого тижня не будемо забувати про Святе Причастя, – архієпископ Нафанаїл

Редактор Головний

Проповідь у день вшанування Почаївської ікони Божої Матері

Редактор Головний

Проповідь у день вшанування Собору Божої Матері

Редактор Головний