Людські зручності перейшли всі межі і тому перетворилися на труднощі. Збільшилося машин – збільшилося турбот. Машини і залізяччя вже командують людиною, перетворили її саму на машину. Тому серця людей і зробилися залізними.
При всіх існуючих технічних засобах залишається необробленою совість людини. Колись люди працювали з допомогою тварин і мали співчуття до них. Якщо ти навантажував на нещасну тварину вантаж більший, ніж той, який вона могла понести, то тварина опускалася на коліна, і тобі ставало її шкода. Якщо вона була голодною і жалібно дивилася на тебе, то твоє серце обливалося кров’ю.
Пам’ятаю, як ми страждали, коли в нас занедужала корова, – ми вважали її членом нашої родини. А сьогодні люди мають справу з залізяччям, і серця їхні теж залізні. Тріснула якась залізяка? На зварювання її. Поламалася машина? Везуть в автосервіс. Не можна полагодити? На звалище, душа не болить: «залізо, – кажуть, – воно і є залізом». Серця людей ніскілечки не працюють, але ж у такий спосіб у людині плекається самолюбство, егоїзм.
Сьогодні одна людина не думає про іншу. У давні часи, [коли не було холодильників] якщо їжа залишалася на наступний день, то вона псувалася. Тому люди думали про бідняків, говорили: «Все одно зіпсується, віднесу її краще якомусь жебракові». А той, хто перебував в духовно процвітаючому стані, казав: «Хай спочатку поїсть бідняк, а вже потім – я». Зараз їжу, що залишилася, ставлять до холодильника, а про свого ближнього, який потерпає від нестатків, не думають.
Пам’ятаю, як у ті роки, коли в нас бував добрий врожай овочів та інших плодів, ми давали їх сусідам – ділилися. Куди нам було стільки? Все одно надлишки зіпсувалися б. Зараз у людей є холодильники, і вони кажуть: «А навіщо віддавати надлишки іншим? Покладемо їх у холодильник і потім з’їмо самі». Я вже не кажу про те, що продукти цілими тонами викидають чи закопують у землю – у той час як десь в інших місцях голодують мільйони людей.
