2.9 C
Lutsk
Вівторок, 10 Грудень, 2019
Публікації Творіння святих отців

Сьогодні Бога відсувають на останнє місце, – прп. Паїсій Святогорець

Благий Бог подає нам свої багаті благословення. Не проявимо ж невдячності і не будемо Його гнівити, бо «гряде гнів Божий на тих синів, які противляться»

Так не будемо ж і ми такими синами. Люди нашої епохи не пережили ні воєн, ні голоду. «І Бога, – кажуть вони, – ми теж не потребуємо». Вони мають все і тому нічого не цінують. Однак, якщо настануть нелегкі часи, голод чи щось подібне і їм нічого буде їсти, то вони як слід зрозуміють ціну і хліба, і простого варива, і всього, чого вони тоді позбудуться. Якщо ми не славимо Бога, то Він допускає прийти якомусь випробовуванню – щоб ми цінували те, що маємо. Якщо ж ми цінуємо те, що в нас є, то Бог не допускає щодо нас ніякого зла.

За давніх часів, коли не було цих багатьох зручностей, коли наука ще не зробила таких великих кроків вперед, людям доводилося у всіх труднощах вдаватися до Бога, і Бог допомагав їм. А зараз наука домоглася великих успіхів, і тому Бога відсувають на останнє місце. Сьогодні люди йдуть по життю без Бога, планують то одне, то інше, сподіваються то на пожежну охорону, то на свердловини, на п’яте, на десяте… Але що можуть зробити люди без Бога? Вони лише накличуть на себе гнів Божий. Бачиш як: коли нема дощів, люди не говорять: «Будемо молитися Богу», а говорять: «Будемо бурити свердловини для колодязів». Біда в тому, що через усі ці технічні засоби так думають не тільки невіруючі, але навіть віруючі – і вони потрохи починають забувати про силу Божу. На щастя, Бог терпить нас. Але люди навіть і не розуміють того, що Бог турбується про них.

Якось прийшли до мене кілька людей і почали говорити: «Ми не маємо потреби в Бозі: у нас є артезіанські колодязі». І це в той час, коли треба більше, ніж будь-коли, просити Бога, щоб Він сотворив особливе чудо – тому що люди ділами своїх рук спотворили вже і природу. Якось я спостерігав за хмарами – їх носило вітром то туди, то сюди, вони то збиралися в одному місці, то перелітали в друге – то підскакували вгору, то падали вниз… Піднімається вітер і починає розганяти дощові хмари, а люди, замість того, щоб сказати: «Зараз Бог повинен сотворити особливе чудо, щоб їх вдержати», кажуть: «Ми не маємо потреби в Бозі». На щастя, Бог не ставиться до наших слів як до чогось серйозного, інакше нам довелося б несолодко…

У пошуках води люди бурять свердловини артезіанських колодязів на глибину сто – сто п’ятдесят метрів, але води не знаходять. У місті Навпліон пробурили свердловину глибиною сто вісімдесят  метрів  – і замість прісної води докопалися до морської. Інші вирішили провести ріку Еленос в Афіни. А для того, щоб провести її до Афін, знадобиться десять років роботи і величезні витрати, але потім і ця вода так само закінчиться. Люди не кажуть: «ми згрішили». Нещодавно, коли була посуха, в одне глухе село приїхав якийсь політичний діяч і сказав мешканцям, що в їхньому селі встановлять систему для очищення каналізаційних вод – щоб у них була вода для пиття. І поставилися до цього задуму, як до чогось надзвичайного! А такі речі й у думках навіть допускати непристойно! Подивіться, до чого доходять люди – п’ють, перепрошую за вислів, власну сечу! Якщо  подібне робиться у якомусь великому місті, де люди відхилилися від [істинного] шляху, тоді нехай, цьому є хоч якесь виправдання, тому що в місті просякли мирським духом. Але коли жителям глухого села як вирішення проблеми пропонують очищати і пити власну сечу, і вони – замість того, щоб звернути свій погляд до Бога, сказати одне-єдине слово: «згрішили» і дістати від Нього воду, вважають запропоноване серйозною справою, – це страшно.

А в якомусь святогорському монастирі додумалися до того, щоб посадити сосни, а потім продати їх для паперової промисловості. І Бог покарав їх – всі посаджені дерева засохли. Так що ж, брате мій, Свята Гора стане виробником серветок і туалетного паперу? Розумієте, що діється? І ось  –  трудилися, садили дерева, і все, що посадили,  – засохло. Гнів Божий!..

– Геронде, а вони усвідомили свою помилку?

– Ех, так у тому і справа, що ні! Після цього вони привезли з Німеччини установки для буріння, щоб викачувати воду з надр землі. В результаті, зникла і та вода, що була раніше. Бачиш, куди може завести торгашний підхід до справи, якщо губиться духовна чуйність! Тому з чернецтва потрохи і зникає благоговіння. Не розуміють того, що якщо не буде дощу, то нічого не допоможе – зникне і та вода, яка ще залишається у водоймах. Люди використовують саму лише логіку, а Бога відсувають на останнє місце.

У Старому Завіті описується такий випадок. Під час облоги Самарії сирійцями в місті закінчилася навіть вода. Почалося жахливе нещастя, голод, гинули тварини, а матері дійшли до того, що їли своїх дітей. Пророк Єлисей пішов до правлячого царя Йорама і сказав йому: «Тварини пропали, люди помирають з голоду, але Бог пошле нам Свою допомогу». Управляючий до всього підходив з позиції логіки. «Як Він допоможе? – запитав він Пророка. – З неба, чи що, надішле?» – «Завтра, – відповів йому Пророк, – Бог пошле нам допомогу, але тільки тобі порадіти з цього не доведеться». І дійсно: наступного дня Бог посіяв у ворожому стані страшну паніку. Сирійцям почувся тупіт кінських копит, стукіт колісниць, у їхніх вухах задзвеніло, і вони подумали, що на допомогу ізраїльтянам прийшли єгиптяни. Вони почали втікати, а все, що в них було, – намети, продовольство, зброя – залишили на місці. А коли досягли своєї батьківщини, спокусник навів на них таке страшне сум’яття, що сто вісімдесят тисяч чоловік перебили один одного. Тим часом четверо прокажених, які сиділи біля воріт Самарії, сказали один одному: «Чи не піти б нам до ворожого стану – можливо, знайдемо якісь харчі? Бо так чи інакше помирати». Підходять до одного намету – нікого. Підходять до іншого – нікого! Ворогів – ні душі! Набирають продуктів, речей – повні мішки набили. Потім вони повернулися до міста і повідомили ізраїльтян, що вороги зняли облогу. Але ізраїльтяни вирішили, що це військова хитрість. «Вороги сховалися, – відповіли вони, – щоб змусити нас відкрити ворота й у такий спосіб ввійти до міста». Тоді якийсь воєначальник запропонував: «У нас залишилося п’ятеро коней. Може, пошлемо в розвідку воїнів  – подивитися, що відбувається?» Воїни відправилися кожен у своєму напрямку і, повернувшись, повідомили: «Вороги в паніці втекли, кинувши все, що в них було». Тоді всі ізраїльтяни побігли до міських воріт, щоб вийти з міста, набрати у ворожому стані продуктів і різних речей. А той самий управляючий був біля міських воріт і намагався навести там порядок. І ось, юрба, яка ринула через ворота, розтоптала його. Все сталося так, як і пророкував пророк Єлисей: управляючий побачив Божу допомогу, але порадіти від неї йому не довелося. Бачите, як Бог розставив усе на свої місця?

Вас може зацікавити

«Іноді треба тупнути ногою і постояти за себе», – архім. Андрій Конанос про насильство, упокорювання і розлучення

Про найбільшу заповідь – проповідь у неділю після Воздвиження

Останній кошовий отаман Запорізької Січі – Святий праведний Петро Калнишевський