Сьогодні люди прагнуть до краси і зваблюються красою. Європейцям це на руку – вони постійно крутять і крутять своїми викрутками, виготовляючи щось новеньке – красиве і нібито більш практичне – щоб людям не потрібно було навіть рухати руками.
За давніх часів, працюючи давніми інструментами, люди і самі міцнішали. А після роботи з нинішніми механізмами і пристосуваннями потрібно вдаватися до фізіотерапії і масажу. Подумати тільки, зараз лікарі займаються масажем! Сьогодні бачиш, як у столяра звисає отакенне черево! А хіба за давніх часів можна було побачити пузатого столяра? Хіба міг з’явитися живіт у столяра, який цілими днями стругав дерево рубанком?
Безліч зручностей, які стають надмірними, роблять людину ні на що не здатною. Людина перетворюється в ледаря. Вона може перевернути щось рукою, але говорить: «Ні, краще я натисну на кнопочку, і нехай воно перевернеться само!» Якщо людина звикає до легкого, то потім їй хочеться, щоб все було легким. Нинішні люди хочуть працювати мало, а грошей одержувати багато. А якщо можна зовсім не працювати, то ще краще! І в духовне життя теж проник цей дух – ми хочемо освятитися без праці.
І хворобливими більшість людей стали саме тому – через легке життя. Якщо почнеться війна, то як люди зможуть її перенести, будучи настільки розпещеними? Раніше люди були, принаймні, загартованими і могли витримати труднощі – навіть діти. А зараз – суцільні вітаміни В, С, Д та лімузини «мер-се-де» – без усього цього люди вже не можуть жити.
Взяти якусь ослаблену дитину – якщо вона буде працювати, то в неї зміцніють м’язи. Багато батьків приходять і просять мене помолитися за їхніх дітей, твердять, що ті паралізовані. Але насправді в них не параліч, а просто якась слабкість ніг. Батьки тільки годують і годують таку дитину, а вона все сидить і сидить. Але чим більше вона сидить, тим більше атрофуються її ноги. А потім батьки пересаджують дитину в інвалідний візочок, а мене просять: «Помолись, моя дитина паралізована». То хто насправді паралізований – дитина чи батьки? Я раджу таким батькам годувати дитину чимось легеньким, не калорійним, змушувати її потрохи ходити. Поступово такі діти втрачають вагу, їхні рухи стають все більш і більш природними, а потім, дивишся, починають і у футбол ганяти! А дійсно паралізованим дітям, яким не можна допомогти по-людськи, допоможе Бог.
Якийсь хлопчина в Коніці був дуже непосидючим і підірвався на міні. Його ніжка так скорчилася, що він не міг її випрямити. Однак це каліцтво більш спокійним його не зробило. Від жвавості він постійно рухав покаліченою ніжкою, сухожилля розробилися, і нога стала здоровою. А потім він навіть партизанив у загоні в Зерваса.
І я, коли мою ногу скрутив ішіас, молився по чотках, потихеньку прогулюючись, і нога зміцніла. Часто рух приносить користь. Якщо я занедужую і через два-три дні хвороба не проходить, так що я не можу і поворухнутися, то я прошу Бога: «Боже мій, допоможи мені тільки трішечки піднятися і зрушитися з місця, а там я вже якось сам. Піду заготовляти дрова». Якщо я залишуся лежати, то мені буде ще гірше. Тому я збираюся з духом і, навіть коли застуджений, змушую себе піднятися і йти на заготівлю дров. Закутуюся якомога тепліше, впріваю, і виходить уся застуда. Можна подумати, начебто я не знаю, що лежати в ліжку спокійніше! Але я змушую себе встати і – куди тільки все дівається!
Приймаючи народ, я заздалегідь знаю, що від сидіння на пні в мене заніміє все тіло. Звичайно, я можу постелити на пень який-небудь килимок, але тоді треба стелити і для інших, а де я візьму стільки килимків? Тому вночі я протягом години проходжуюся і молюся по чотках. Потім я на якийсь час витягую ноги, щоб у них не застоювалася кров – з цим у мене теж проблеми. Якщо я залишу себе в спокої, то за мною буде потрібен догляд. Тоді як зараз [навпаки], я служу людям. Вам це зрозуміло? Тому нехай людина не тішиться лежанням у ліжку, користі від цього нема.
Читати також: Нинішнє життя з його невпинною гонкою – це пекельна мука, – прп. Паїсій Святогорець
– Геронде, а зручності, тілесний спокій шкідливі людині в будь-якому випадку?
– Іноді вони бувають потрібні. Наприклад, у тебе щось болить – ну що ж, тоді сиди не на дошках, а на чомусь м’якому. Але ж «на м’якому» – це не значить на оксамиті. Підклади якусь просту ганчірочку. Якщо ж у тебе є мужність, то не підкладай нічого.
– Геронде, є люди, про яких говорять: «Це тверда кістка».
– Так, є такі люди. На Афоні, недалеко від моєї келії живе чернець-кіпріот – старець Йосип, родом з Карпасії. Старцеві – сто шість років, а доглядає за собою сам. Хіба у світі таке сьогодні зустрінеш? Деякі нинішні пенсіонери не можуть навіть ходити, їхні ноги слабшають, самі вони від сидіння запливають жиром і стають ні на що не придатними. А якби вони були зайняті якоюсь справою, то одержували б від цього величезну користь. Якось старця Йосипа забрали в монастир Ватопед. Все йому випрали, самого вимили, оточили піклуванням. А він їм і каже: «Я, як тільки сюди приїхав, – занедужав. І це все через вас. Везіть мене назад у мою келію помирати». Робити нічого, довелося везти його назад. Якось прийшов я його відвідати. «Ну що, – кажу, – я чув, що ти переселився в монастир». – «Так, – відповідає, – було діло. Приїхали на машині, забрали мене у Ватопед, мили, чистили, доглядали, але я занедужав і сказав їм: «Везіть мене назад». Не встиг повернутися, як видужав!» Сам уже не бачить, але плете чотки.
Одного разу я передав йому трохи вермішелі, то він навіть образився: «Невже за сухотного хворого мене приймає Старець Паїсій, що шле мені вермішель?» Уявіть собі – їсть квасолю, ревіт, боби – таке здоров’я, що тільки тримайся – як у молодого хлопця. Ходить, спираючись на два ціпки, і при цьому умудряється збирати траву, яку варить і їсть. Сіє на городі цибулю! Для прання одягу і миття голови сам носить воду! А потім ще здійснює богослужіння, сам читає Псалтир, виконує своє чернече правило, молиться Ісусовою молитвою. Найняв двох покрівельників перекрити дах і з ціпками в руках поліз по сходах подивитися, як вони працюють. «Спускайся вниз», – говорять йому майстри. «Ну вже ні, – відповідає, – піднімуся, подивлюся – як ви там криєте».
Звичайно, мучиться він дуже. Але знаєте, яку відчуває радість? Його серце злітає вгору, як птах! Інші ченці крадькома беруть його одяг і перуть. Якось я запитав його: «Що ти робиш зі своїм одягом?» – «У мене, – відповідає, – його часто беруть для прання – тайком від мене. Але я і сам його перу: кладу в корито, заливаю водою, а потім ще зверху – «клином» по ньому! Через кілька днів відпирається як миленький!» Бачиш, яка довіра до Бога! В інших є все, чого душа забажає, але разом з тим – страх і тому подібне. А він від турботи занедужав, але як тільки йому дали спокій – видужав.
Легке життя людині не на користь. Комфорт не для ченця, зручність завдає йому безчестя. Ти можеш бути розпещеним попереднім життям, однак якщо ти здоровий, то тобі треба себе загартувати. Інакше ти не чернець.
