4.4 C
Lutsk
Субота, 21 Вересень, 2019
Основи православ'я Публікації

Провідник по життю святих: святитель Димитрій Ростовський

Чи ви знаєте, скільки святих налічується в Православній Церкві?
Скільки мучеників, святителів, преподобних, благовірних, блаженних, сповідників, молитовників, постників, аскетів – усіх тих, хто в сонмі з праведними зараз величає Ім’я Господнє біля Його Престолу? Сотні? Тисячі?
Здавалося б, усього людського життя не вистачить, щоб вивчити їхні життєписи, хоч трохи доторкнувшись до святого подвигу.

1 серпня наша Церква згадує унікальну людину, яка з честю підняла цю ношу, – святителя Димитрія Ростовського. Саме він є упорядником всім відомих «Житій святих» – книги, яка була упродовж двох століть найпопулярнішою для церковного та сімейного читання на Русі.

Його Четьї-Мінеї були, за підтвердженням Є. Поселянина, книгою, що «після Євангелія … мала величезний вплив на віруюче російське суспільство. Житія Святих являють собою невичерпний скарб морального творення, живу, переконливу, яскраву школу того, чого шукати у житті, як будувати земне життя». І сам святитель прожив свої недовгі земні дні гідно, наслідуючи великий сонм святих, чиї подвиги описав у «Мінеях».

Отже, Димитрій Туптало, митрополит Ростовський. Чернець-подвижник, талановитий проповідник, людина енциклопедичних, навіть за сучасними мірками, знань, письменник, стиль викладу якого був зразком витонченості, смиренний трудівник, чия творча спадщина, за словами дослідників, могла б скласти 30 томів по 600–700 сторінок кожен.

Ім’я святителя, хоч і займає особливе місце в українській історії та культурі, а в Руській Православній Церкві він став першим святим синодального періоду, сьогодні незаслужено перебуває на узбіччі наукових магістралей. Практично ніхто з вітчизняних церковних і світських вчених – агіографів, істориків, літературознавців – не займається хоча б культурологічним дослідженням творчої спадщини митрополита Димитрія (Туптала), не кажучи вже про богословський його аспект. А між іншим, святитель Димитрій Ростовський, уродженець України, вихованець Києво-Могилянської Академії, який жив і подвизався в Україні половину зі своїх 58 відведених Богом років, міг би по праву називатися світочем української релігійно-філософської думки.

Майбутній митрополит з’явився на світ 11 грудня 1651 року в містечку Макарів на Київщині. Його батько, Сава Туптало, був сотником у війську гетьмана Дорошенка і разом з дружиною Марією вів благочестиве та побожне життя. Даниїл був пізньою дитиною і був вихований у строгості та простоті. Спочатку родина жила в Макарові, а після відходу батька з козацького війська на спокій переїхала до Києва. Це дало можливість талановитому та тямущому хлопчикові, що був навчений грамоті ще в батьківському домі, вступити на навчання до Братського училища при Богоявленській церкві в Києві – Києво-Могилянської колегії. На той час цей навчальний заклад був центром інтелектуального розвитку України.

Данило успішно вивчив грецьку, латинську мови, низку класичних наук. Інокентій Галятович, Мелетій Дзик, Інокентій Гізель – кращі уми колегії були прикладом для здібного юнака, їхні погляди та громадська позиція багато в чому сформували і самого Даниїла. Але серце молодої людини тягнулося до Бога, і, через три роки після виходу з училища, він, пройнятий читанням отецьких книг, вирішив прийняти чернечий постриг у Кирилівській обителі Києва. Ректором цього монастиря був Мелетій Дзик, незаперечний авторитет для Туптала-молодшого. До того ж останні роки у Кирилівській обителі доживав його сторічний батько, що був ктитором монастиря. Це багато в чому пояснює вибір монастиря для постригу, оскільки з батьками у Даниїла завжди були особливо теплі стосунки. Пізніше в записках, які вів протягом майже всього життя майбутній святитель, він опише блаженну кончину своєї матері та останні роки батька.

9 липня 1668 року Даниїл прийняв чернецтво з іменем Димитрій, на честь великомученика Димитрія Солунського, і до весни 1675 року проходив чернечий послух у Кирилівській обителі. 23 травня 1675 року чернігівський архієпископ Лазар (Баранович) висвятив молодого ченця в ієромонаха. Енергійний та діяльний священик кілька років подвизався, проповідуючи Слово Боже, у різних монастирях і храмах України, Білорусії та Литви: був ігуменом Максимовської обителі, Микільського монастиря в Батурині.

Звідти у 1684 році його викликали в Києво-Печерську лавру. Там і почалась справді титанічна робота ієромонаха Димитрія, адже архімандрит Варлаам (Ясинський), настоятель Лаври, чудово пам’ятав ще з викладацьких часів освіченість, схильність до наукової праці та безсумнівний літературний хист свого колишнього учня. Тож ієромонаху Димитрію (Тупталі) було доручено складання житій святих на весь календарний рік. Це стало справжнім викликом для талановитого ченця, хоча до цього часу за дорученням архієпископа Лазаря (Барановича) отець Димитрій написав та видав збірку оповідань про чудеса від ікон чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря «Руно орошене» (1680), яку ще шість разів перевидавали за життя автора. Крім цього, до його пера належали дві драми – «Комедія на день Різдва Христового» та «Комедія на Успіння Богородиці», а також безліч віршів.

Але, незважаючи на попередній досвід письменницької роботи, ієромонах Димитрій з побоюванням приступав до воістину титанічної праці складання житій святих. Робота вимагала величезної концентрації й напруги сил, адже потрібно було проаналізувати безліч розрізнених джерел та викласти їх мовою, доступною усім віруючим і одночасно гідною високого предмета переповідання. Над «Четьями-Мінеями» святитель працював майже двадцять років – з 1683 по 1705 рік, і весь цей час Божественна допомога не залишала його.

«Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр. 13;7), заповідав апостол Павло, і майбутній митрополит чинив по його слову. Пізніше він сам свідчив, що душа його сповнилась образами святих, які зміцнювали дух і тіло, вселяли віру в благополучне завершення благородної праці. У своїх записках святитель пізніше засвідчить, як йому являлись Божі угодники, згадуючи, наприклад, святого мученика Ореста.

«Четьї-Мінеї» Димитрія (Туптала) починаються вереснем і закінчуються серпнем за старим літочисленням. В їх основі – «Великі Четьї-Мінеї» митрополита Макарія Московського XVI століття, католицька «Acta Sanctorum», оригінальні твори грецьких і латинських церковників, творіння найвідоміших отців Церкви, стародавніх церковних істориків, синаксарії, а також «Повість минулих літ» та Києво-Печерський патерик.

Але слід зазначити, що житія, написані святителем, не були буквальним повторенням попередньої агіографії, а писалися заново. До того ж, якщо матеріал був викладений досить повно, то він робив тільки виноски, відповідні доповнення, додавав повчання та історичні пояснення. Так з’явилися чотири томи «Житій святих»: т. 1 – 1689, т. 2 – 1695, т. 3 – 1700, т. 4 – 1705 рр. Ці видання упродовж багатьох десятиліть були найпопулярнішою книгою на Русі.

«Грамотна Русь побожно читала, а неграмотна слухала Четьї-Мінеї св. Димитрія Ростовського, знаходячи в них невичерпне джерело морального повчання», – влучно зауважив щодо цього священик Вадим Коржевський.

Федір Достоєвський також зазначив дивовижний приклад того, що, не читаючи Четьї-Мінеї, не знаючи грамоти, прості руські люди знають житія: «по всій землі руській… поширений дух Четьї-Мінеї… тому що є надзвичайно багато розповідачів та розповідачок про житія святих. Розповідають вони з Четьї-Мінеї прекрасно, точно, не вставляючи жодного зайвого слова від себе, і їми заслуховуються… Я сам у дитинстві чув такі розповіді… Чув я потім ці розповіді навіть в острогах у розбійників, і розбійники слухали та зітхали… В цих оповіданнях міститься для руського народу… щось покаянне й очисне. Навіть худі, кепські люди отримували нерідко дивне, нестримне бажання йти мандрувати, очиститися трудом, подвигом…».

Свій подвиг смиренно ніс і сам скромний автор «Житій». Дивовижно, але, одночасно з роботою над «Четьями-Мінеями». преподобний Димитрій подвизався як настоятель кількох монастирів: Глухівського, Батуринського, Чернігівського Єлецького Успенського, Новгород-Сіверського та ін. Його, як дуже талановитого проповідника та людину строгого духовного життя, бажав мати у своїй єпархії кожен архієрей, а він розривався між служінням і письменницькою працею. У 1689 році помирає мати святителя, він сам відспівував її у Київському Кирилівському монастирі. Слідом за цим знову прийшли зміни: Іоанн Максимович, Чернігівський архієрей, висвятив його в сан архімандрита.

Так справдилося пророцтво архієпископа Лазаря: «Димитрій отримає митру». Новий сан не тільки не звеличив смиренного ченця, але ще більше посилив його покірність волі Божій. Праці майбутнього святителя привернули увагу Патріарха Адріана, і незабаром після виходу перших двох томів «Житій святих» їх автора викликали до Москви. 23 березня в Успенському соборі Кремля архімандрит Димитрій (Туптало) був хіротонізований на Сибірську митрополичу кафедру в місто Тобольськ, але через важливість наукової праці та слабке здоров’я вже 1 березня 1702 року отримав нове призначення в Ростов Ярославський, куди прибув в якості митрополита Ростовського.

Місцева паства, та й більшість пастирів, через власну неграмотність та неосвіченість була позбавлена живого проповідування слова Божого, народ легко захоплювався популярними тоді розкольницькими вченнями. З болем писав про це святитель Димитрій: «Сіяч не сіє, а земля не приймає; ієреї не дбають, а люди хиблять: ієреї не навчають, а люди невігластвують; ієреї слова Божого не проповідують, а люди не слухають, ніже слухати хочуть; з обох боків худо: ієреї дурні, а люди нерозумні». З двох окружних послань архієрея до єпархіального духовенства, що дійшли до нашого часу, видно пастирську ревність святого Димитрія та біль від неуваги священиків до важливості покладеного на них звання. «Окаянні часи», – з гіркотою говорив святитель.

Відчуваючи, що одними лише закликами ситуацію не виправити, Ростовський митрополит прийняв рішення про відкриття при архієрейському будинку училища для духовенства, причому не лише фінансував його з власних доходів, а особисто викладав там, стежив за присутністю вихованців на богослужіннях, дбав про їх моральне виховання. Владика по-батьківськи ставився до майбутніх пастирів: «Якщо сподоблюся отримати від Бога милість, тоді й про вас молитиму, щоб і ви також від нього отримали милість: писано бо є: да иде же есмь аз, и вы будете», – часто повторював святитель.

При найменшій можливості він намагався достукатися до душ своєї пастви, навчаючи й роз’яснюючи темним та непросвіченим людям питання, що їх турбували. Якось у Ярославлі, при виході з собору після літургії, двоє не старих чоловіків зупинили святителя із запитанням: як накаже їм учинити, бо вони краще покладуть свої голови на плаху для відсікання, аніж бороди. Не приготовлений до відповіді святий Димитрій лише запитав у них: «Що відросте? чи голова відсічена, чи борода?» «Борода», – відповіли чоловіки.
«Тож краще нам не щадити бороди, яка стільки ж разів відросте, скільки її будуть голити; голова ж відсічена – тільки у воскресіння мертвих», – розтлумачив святитель. Дізнавшись, що розколовчителі особливо посилились у Ярославлі, він сам у листопаді 1708 року поїхав туди і переконливо проповідував про неправоту розкольницької віри та істину Православ’я у захист знамення Чесного Хреста. У той час святитель навіть відклав письменницький труд, пояснюючи, що «Бог не спитає його за літопис, а за те, якщо мовчатиме проти розкольників, спитає».

Згодом про подібні кричущі випадки він написав ціле міркування: «Розыск о раскольнической брынской вере, о ученіи их, о делах их, и изявленіе, яко вера их неправа, ученіе их душевредно…». Сам Ростовський митрополит не раз підкреслював, що для кожної людини прикладом життя має бути Христос, а наслідування Йому – моральний обов’язок всіх християн, незалежно від чину і стану. «Могут ся от Христа учити рицери, гетьмани, полковники і всі люди», – говорить він в одній зі своїх проповідей. «Святість, – навчає святитель, – видна не у зовнішніх проявах побожності або самобичування, але в істинній любові до Бога і ближнього». Усвідомлення християнства як релігії любові і милосердя та втілення його духу в повсякденному бутті – головний посил проповідей митрополита Димитрія. Турбота про слабких і убогих, допомога нужденним, підтримка тих, що в скорботі перебувають, – вираження подвигу жертовного служіння любові.

«Якщо станеться з нами якась гріховна боротьба – підніми очі до ікони Розп’яття Христового і скажи так: от Господь наш за цей гріх, за це беззаконня був прибитий до Хреста; як же я наважусь вчинити це зле діло і раптом розп’яття Сина Божого», – повчав святитель в одній з проповідей на Фоминій неділі. «Усі наші хрести, – повчав він, – коли людина заради Христа і любові Божої терпляче несе їх, тим вона співстраждає з Господом».

Митрополита Димитрія Ростовського називали святим ще за життя, адже його келійні подвиги, хоча й ховалися ним від світу, були відомі багатьом. Невтомний молитовник і постник, владика Димитрій сам подавав приклад виконання своїх приписів. Він задовольнявся скудною кількістю їжі, у перший тиждень Чотиридесятниці вживав їжу лише один раз, у Страсний тиждень – лише у Великий четвер. Усіх, хто приходив до нього в келію, не відпускав без настанови та благословення, а всі свої й так скромні доходи віддавав вдовам та сиротам, часто сам залишаючись без копійки. Жебраки, сліпці, каліки були частими гостями митрополичих покоїв, отримували там одяг, їжу та розраду.

Кончина святителя Димитрія була гідною праведника. 28 жовтня 1709 року його знайшли померлим, схиленим на колінах у молитві перед іконами. В келії не було ніякого майна, окрім книг і рукописів.

Джерело натхнення для богословів, зразок працьовитості та любові до пастви для духовенства, унікальний письменник-агіограф, Димитрій Ростовський залишився в історії Православної Церкви Новим Златоустом. Але в тіні титанічної праці «Житій святих» прихована людина святого життя, зразок безкорисливості, кротості та смирення для всіх православних християн. «Отакий нам потрібний архієрей» – це про нього, святителя Димитрія Ростовського.

Джерело – СПЖ

Вас може зацікавити

Блаженніший: У часи духовної боротьби ми повинні пам’ятати, що маємо велику заступницю і помічницю – Пресвяту Діву Марію

9 вересня – преподобних Кукші і Пімена постника, Печерських, у Ближніх печерах (після 1114)

Чи можна їсти м’ясо в день причастя?