Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогоднішнє Євангельське читання за Божественною літургією – це дивне повіствування про блудного сина, який, живучи разом із своїм батьком у повному достатку, захотів відокремитись від нього. Син попросив і батько йому віддав ту частку свого майна, яка належала молодшому синові.
Це свідчення того, що Бог подарував нам свободу вибору. Ми самі вибираємо, де, з ким і як нам жити. Святитель Іоанн Златоуст говорить, що ця притча стосується тих людей, які увірували во Ісуса Христа і прийняли хрещення, тому що хрещена людина має Отця і має дім – Церкву, яка належить Отцю, і має особливе положення та статус в домі Отця свого Небесного, але живучи гріховним життям, відходить від Бога Отця.
Що ж ми бачимо далі у цій притчі? Яке життя почалось у цього блудного сина після того, як він покинув будинок свого батька? Все те майно прогуляв, живучи блудно, і став гинути голодною смертю. Ті люди, які через своє гріховне життя віддаляються від Бога, виходять з церкви і тоді у них настає духовний голод, через який людина і помирає. Тому що лише перебуваючи в церковному спілкуванні, людина має право приймати участь у таїнствах церковних, які встановленні самим Господом нашим Ісусом Христом. Саме ці таїнства живлять душу людини благодаттю Святого Духу. Притча говорить нам про те, що син пішов до одного жителя тієї далекої країни і той послав його пасти свиней своїх, і він радий був би поїсти хоча би свинячої їжі, але і цього йому не дозволяли.
Диявол тим, хто слідує за ним, показує примарне життя – ілюзію, життя, якого насправді немає, тому що диявол не може дати життя нікому, бо він сам є творіння, а не творець. І не потрібно іти на його хитрі та лукаві підступи. Цей блудний син піддався на спокуси диявола, покинув батька свого, і ми бачимо, куди диявол його завів – не до життя, а до голодної смерті. Як часто у нашому житті буває так, що піддаємось на хитрі спокуси лукавого, як часто ми уподібнюємося цьому меншому синові і відходимо від Отця Небесного. Але пам’ятаймо, що поки ми ще живі на цій землі ми маємо можливість прийти в себе, схаменутися і стати на шлях виправлення, який повертає нас до Бога.
І тут у притчі йдеться про дуже важливий момент, який має бути в житті кожної людини, це коли людина приходить до тями. Що означає прийти до тями? Це означає прокинутися, опам’ятатися. Так, син опам’ятався, ніби побачив себе із сторони, де він опинився без батька. А опинився він там, де немає надії на життя. І цей момент називається початком покаяння. Син сам у собі говорить: “Скільки найманих робітників у мого батька забезпечені хлібом, а я вмираю від голоду. Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче ! я согрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний називатись сином твоїм, але прийми мене як робітника твого“. Це є приклад істинного, щирого покаяння. Господь Ісус Христос показує цією притчею, яке має бути справжнє покаяння. Не брехливе, не лукаве, не гордовите, а найбільш чисте та смирене. Ми не маємо права вимагати від Бога прощення гріхів, а лише просити з вірою, любов’ю та смиренням, щоб Господь простив нам наші всі гріхи. І лише через покаяння ми можемо прийти до Бога.
Господь далі в цій притчі показує ставлення Отця Небесного до грішника, який кається. Батько з великою радістю виходить на зустріч своєму синові, обнімає його, наказує надати йому найкращі одежі, взуття, одягає перстень на руку його, що є символом синівства, тобто поновлює його як сина. Наказує зготувати велику трапезу та всім веселитися, тому що його син був мертвий і ожив. Ось так Отець Небесний радіє, коли ми з вами приходимо до нього з щиросердечним покаянням. Нам усім потрібно зрозуміти, що життя без Бога неможливе. Він є джерелом життя. Тільки від Бога ми можемо черпати ті благодатні дари, якими кормиться наша душа. В історії блудного сина кожен грішник може і повинен побачити себе, свою долю, свої помилки і разом з тим можливість повернення. Кожен може і повинен відчути, наскільки благодатно і радісно перебувати в будинку батька, користуючись батьківською любов’ю, і наскільки боляче буває, коли ми відступаємо від батьківських заповітів, живемо довільно, гріховно, можна сказати, даремно.
Цією притчею Господь Ісус Христос показує віруючій людині його відношення не з земним батьком, хоча і це не виключено, а з Отцем Небесним, показує, в яких стосунках ми повинні перебувати з Богом і в яких дійсно перебуваємо.
Отож, будьмо слухняними дітьми Божими. Слухаймося Його святої волі, яка лунає нам через Церкву Христову. Молімо Отця нашого Небесного, щоб він не дивлячись на наші гріхи, не позбавив нас благодатного дару синівства і всі ми змогли наслідувати Царство Небесне. Амінь.
Священик Іоанн Чудінович,
настоятель храму Різдва Христового
с.Старі Червища
Житнівський благочинний округ.
