Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Поминання – духовне милосердя. “Покажи мені, Господи, шлях, яким я маю ходити, бо до Тебе підношу душу мою. Пришлий я на землі, не ховай від мене заповідей Твоїх”. Такими словами святий Творець псалмів висловив думку про постійне поривання віруючої душі до Бога. Земне життя святі угодники часто порівнювали з довгим і далеким шляхом, а людину – з подорожнім, що йде ним.
Земне життя, – вчили вони, – шлях, тільки вимірюється він не відстанню, а прожитим часом. Та ось визначене Богом поприще життя закінчується. Пошуки душі закінчилися, відкрились перед нею ворота вічності, куди вона відходить, залишивши своє тіло, як залишають дорожній одяг. Так сказано було нашому прародителю Адамові: “ти – порох, і в порох вернешся”.
Які відомості можемо дати про стан душі померлого її рідним і близьким? На що вкажемо, щоб утішити і підтримати тих, хто тужить за померлим, залишившись жити на землі? «Блаженні мертві, які умирають в Господі! Так говорить Дух – вони заспокояться від трудів своїх, бо діла їх ідуть слідом за ними», – пише святий апостол Іоанн Богослов. Так, зрадіють у блаженстві ті, чиє земнее життя було готуванням до вступу в обителі Отця Небесного: їх жереб – Царство Небесне. Навпаки, гіркою доля буде тих, хто змарнував земне життя в недбальстві. Проте один тільки Бог визначить, хто з померлих праведний, бо як говорить старозавітній праведник, «немає людини, яка б не згрішила», а святий апостол Яків стверджує, що «всі ми грішимо багато».
Ніхто, – говорить блаженний Августин, – не може похвалитися чистим серцем, думаючи, що і небеса нечисті перед Богом. Усі ми грішні, у гріхах зачинаємось і народжуємося, проводимо життя гріховне і в гріховній немочі помираємо. Але в небесний Єрусалим не ввійде ніщо нечисте, в небесний чертог не можна увійти в одязі, заплямованому гріхом. Однак по смерті в же нема покаяння, і померлі вже не можуть заслужити милосердя Божого своїми власними силами. «Вони сподіваються допомоги від нас, бо час діяння відлетів від них».
Велика втіха, велика нагорода чекає того, хто ближнього визволить від тимчасового нещастя. Ще більшу нагороду одержить той, хто своїми усердними молитвами допомагає померлому осягнути прощення гріхів і наслідувати вічне блаженство. До молитви за померлих нас спонукає християнська любов, якою ми всі єднаємося в Ісусі Христі, становлячи духовне братство.
Господь повчає, що померлі – ближні наші, яких теж треба любити, як самих себе. Цю любов Спаситель не обмежує тільки землею, а хоче, щоб любов єднала нас з померлими і після їхньої кончини. «Бог не є Бог мертвих, а живих – проголошує син Божий, – бо в Нього всі живі»( Лк. 20: 38) .
Ми по–християнські повинні любити померлих ближніх наших, засвічуючи це постійною молитвою і піклуванням про їх вічне спасіння. Цим примножується число людей, які моляться Богові за спасіння душі померлого, що є приємним перед Господом. Найвищим засобом допомоги померлим є принесення духовної жертви за їх спасіння на Божественній літургії. Молитва за померлих була завжди складовою частиною Божественної літургії, починаючи від найдавнішої літургії ап. Якова.
Отець і Учитель церкви святий Кирил Єрусалимський навчає: “Дуже велика буде користь душам, коли за них благання приноситься у той час, як свята лежить і страшна жертва”. ( повч. 5 глв.9 ) Так і святий Василій Великий у молитвах на вечірні Пятидесятниці зазначає, що «Господь приймає наші молитовні умилостивлення і жертви» за тих, що в пеклі перебувають з надією для них «спокою полегшення і волі».
”Стараймося, – говорить святий Іоанн Златоуст, – наскільки можливо допомагати померлим замість сліз, замість плачу, замість величних гробниць, – нашими молитвами за них, щоб таким чином і нам одержати обітовані блага”.
Поминаючи померлих молитвою, ми повинні памятати, що під час земного життя ми визначаємо свою долю у вічності. Тому докладаймо зусиль побожно пройти шлях земного мандрування, готуючись до вічності ділами християнської любові, благочестя, віри і надії. І тоді переступивши поріг вічності, нам відрадно буде почути голос Спасителя світу: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, осягніть Царство, наготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34) Амінь.
прот. Іоанн Фазан,
настоятель храму Казанської ікони Божої Матері
с.Пнівне (Житнівський благочинний округ)