Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Від часу приходу в світ Спасителя сотні і навіть тисячі осіб були прославлені створеною Ним Церквою як святі. Кожен із них був позначений Божественною благодаттю тут, на землі, й кожен отримав гідний вінець у Царстві Небесному. З великим благоговінням ми ставимося до пам’яті людей, котрі, за словами Господа, «вибрали найкращу частку, що не відніметься від них» (Лк. 10, 42).
Вище цитовані слова Спасителя доніс до нас один із тих, кого ми теж вшановуємо у сонмі святих – апостол і євангеліст Лука. Подвиг апостольства – особливий, адже саме цим людям Господь доручив проповідь Євангелія у світі. Але якщо апостолами Господь обрав понад вісімдесят осіб, то лише четверо із них отримали священну місію описати для цілого людства те, про що вчив Христос. Серед них, знаємо, був і апостол Лука, якого в церковному тропарі Церква звеличує як «апостольських деяний сказателя и Евангелия Христова светла списателя».
Ми мало знаємо про походження апостола Луки. Батько церковної історії єпископ Євсевій Кесарійський стверджував, що він народився в Антіохії. Якщо це свідчення походить із IV століття і може кимось ставитися під сумнів, то ніхто не може заперечити сказане святим апостолом Павлом, котрий у своєму Посланні до Колосян назвав Луку лікарем (Кол. 4, 14). Апостол Павло був не просто сучасником Луки, але перебував із ним у близьких відносинах, адже останній супроводжував Павла в його місіонерських подорожах.
Хоча апостол Лука не входив до числа найближчих учнів Христових, уже за життя Спасителя він був, в числі 70-ти апостолів, посланий на проповідь Євангелія. Тільки він з числа усіх євангелістів говорить про покликання 70-ти учнів (Лк. 10, 1). Також лише він пише про Благовіщення Божій Матері (Лк. 1, 26–38), Стрітення Богонемовляти Симеоном Богоприїмцем (Лк. 2, 22–38), тільки він зберіг Господні притчі про блудного сина (Лк. 15, 11–32) та про митаря і фарисея (Лк. 18, 9–14) тощо. А ще, як вважає церковна традиція, апостол Лука удостоївся бачити явлення Господа, про що так детально розповідає в Євангелії, смиренно не називаючи себе (Лк. 24, 13–33).
Апостол Лука відомий нам не лише як євангеліст, він – автор ще й Діянь апостольських. А це – єдина історія розвитку Церкви Христової в перші десятиліття після Вознесіння Спасителя на небо. Як один із учнів Христових, апостол Лука був учасником подій, що відбувалися в Єрусалимі після сходження на апостолів Святого Духа. А як супутник апостола Павла він на власні очі бачив усе, що відбувалося під час проповідницьких трудів апостола Павла. Лука супроводжував того аж до його смерті, після чого з проповіддю пройшов Північну Африку й прийняв мученицьку смерть у Фівах.
Церковне передання називає апостола Луку ще й автором перших ікон Божої Матері. В одному з тропарів канону апостолу і євангелісту Луці Церква прославляє його так: «Имея житие, словом, боговидче, мудрости просвещено, Луко, Девы Рождество явственно исписал еси, и иконами любезно вообразил еси».
Отже, як один із євангелістів та дієписець першої апостольської проповіді, перший автор церковних ікон, апостол і євангеліст Лука – без перебільшення священна особа для кожного, хто називає себе християнином. З цього беззаперечного факту має випливати й те глибоке шанування, з яким ми повинні припадати до пам’яті цього святого.
Євангеліст став апостолом не лише для Північної Африки чи інших земель, у які послав його Христос, але й для кожного із нас, адже його богодухновенні писання, читані нами – це слова апостольської проповіді, які покликані запалити в наших серцях світло Христової істини. «Шукайте перш за все Царства Божого» (Лк. 12, 31), «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21, 19), «Знайте, що близько Царство Боже» (Лк. 21, 31) – ці та інші повчання Божественного Спасителя зберіг для нас святий апостол і євангеліст Лука, а тому його проповідь триває і триватиме доти, доки люди будуть відкривати Святе Письмо і черпати звідти науку про спасіння безсмертної душі.
«Пам’ять праведного з похвалами», – повторює за Святим Письмом Церква, згадуючи святих (Причт. 10, 7). Ми зобов’язані, за словом апостола Павла, «пам’ятати наставників наших, які проповідували нам слово Боже» (Євр. 13, 7). Однак звісно, це потрібно не їм самим, адже найбільше наше земне звеличення не може зрівнятися з тією славою, яку святі мають від Бога. Це більше потрібно нам, щоб ми, як казав той же апостол Павло, «наслідували віру їх» (Євр. 13, 7). Жертовне життя святого апостола і євангеліста Луки – пригорща безцінних прикладів для кожного із нас на шляху до духовного вдосконалення.
Один із таких прикладів – невтомне служіння Богу всіма можливостями. Святий апостол і євангеліст Лука, як лікар, був освіченою людиною. Усі свої таланти він віддав на служіння Тому, Хто показав йому сенс життя. Пізнавши істину, апостол не лише присвячує це життя цій істині, але й зрештою віддає його за істину, бо для нього життя – Христос (Флп. 1, 21). Чи ж це не досконалий приклад повної відданості Богу, яку так рідко можна знайти серед нас?
Другий приклад – смирення святого апостола і євангеліста. Як автор Євангелія та Діянь апостольських, він міг би, здавалося, більше написати про себе, турбуючись про славу серед нащадків. Однак святий далекий від цього. «Не нам, Господи, не нам, але імені Твоєму дай славу» (Пс. 113, 9), – ніби повторює за псалмопівцем апостол Лука, уникаючи в своїх книгах згадок про себе. Так і кожному з нас слід турбуватися про прославлення своїми вчинками Творця, смиренно помишляючи про себе, адже на будь-яке служіння нас ставить Сам Бог, наділяючи кожного талантами і промислительно поставляючи на те чи інше місце.
Отже, разом з усією Церквою достойно прославляючи святого апостола і євангеліста Луку як «истинного благочестия проповедника и таин неизреченных ритора», будемо просити в нього: «Моли Христа Бога грехов оставление подати, празднующим любовию святую память твою». Амінь.
протоієрей Олександр Федчук,
клірик Свято-Покровського храму м. Луцька
