Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні молимось за прощення гріхів тих, хто перейшов в інший, невидимий світ, і продовжують жити там. Церква вчить, що померлі потребують молитовної підтримки тих, хто живе на Землі. Коли помирають рідні, ми сумуємо за ними, хочемо якось допомогти.
Поминальні батьківські суботи– це дні, коли ми молитовно встановлюємо духовний зв’язок не тільки з Богом, але й зі святими та нашими спочилими родичами, які складають небесну торжествуючу Церкву. Церква має владу – молитися, змінюючи загробну долю своїх віруючих людей. Господь дав нам таку благодать, – не за наші заслуги, а тому, що Син Божий постраждав і воскрес, визволивши людину від смерті.
Про різні стани потойбічного існування людини свідчить Сам Господь Ісус Христос в притчі «Про багатого і Лазаря». Є багато випадків, коли душа розлучалася з тілом (клінічна смерть), а після повернення душі воскреслі свідчать про загробне життя. Ми не знаємо, в якому стані перебувають душі наших спочилих родичів. Якщо Бог помилував їх, то вони зі святими моляться за нас. Всі ми чекаємо суду Божого, і тому кожна наша молитва є сходинка до Царства Небесного для тих, хто її потребує.
Люди в усі часи приносили жертви, молились за тих, хто відійшов у загробне життя. Перші християни ночами в катакомбах молились за замучених братів по вірі, тому й служба за покійних називається панахида, що з грецької мови перекладається як “служіння вночі”.
Отці Церкви вказують нам, на необхідність молитви за покійних. Симеон Солунський каже: «Користь від поминання спочилих була відкрита багатьом святим». Св. Іоанн Златоуст говорить: «Не даремно апостоли узаконили творити перед страшними тайнами поминання померлих. Вони знали, що буває велика користь померлим…». Св. Василій Великий в молитві звертається до Бога: «Упокой, Господи, душі рабів Твоїх, раніше спочилих отців і братів наших, та інших рідних по плоті, і всіх своїх у вірі, що їх пам’ять творимо нині». (молитва на Вечірні П’ятидесятниці.)
Про необхідність молитви за померлих нам вказують прп. Іоанн Дамаскін, блаж. Августин, св. Амвросій Медіоланський та багато інших отців та вчителів Церкви. В листі до своєї вмираючої сестри, єпископ Феофан Затворник пише: «Адже ти не помреш. Тіло помре, а ти перейдеш в живий світ, жива, себе пам’ятаюча і весь навколишній світ пізнаваюча». А до її чоловіка: «Тут потрібна сестрі допомога. Ви почуєте крик про допомогу. Я думаю, найкращий показник вашої любові до покійної буде те, якщо з хвилини відходу душі поринете в молитву за неї, в її новому стані. Почавши так, невпинно моліться Богу про помилування її, особливо протягом шести тижнів, та й далі».
А якої молитовної підтримки потребують наші близькі, якщо всім належить стати перед Богом, де відкриються не тільки справи та слова, а найпотаємніші помисли та бажання. Якщо Адам зробив один гріх і не міг перебувати в раю, тому що світло Божественної Любові засліплювало його, і щоб не доводилось постійно ховатися, Бог вивів його з раю. Чи не так будуть грішники ховатися від Бога на Страшному суді? Коли молимося про загробне життя людей, ми завжди думаємо про суд. Який він- Страшний суд? Нам здається, що Божий суд, як і земний, – це рішення судді: одні підуть направо, інші наліво, успадковуючи вічне життя або вічні муки. Судом є присутність Бога в нашому житті. Не слова Судді, не наказ, який відділяє праведників від грішників, а світло, яке приніс Спаситель, стало судом для світу. Про це Іоанн Богослов пише: «Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були злі; бо кожен, хто робить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не були викриті його справи, бо вони злі» (Ін.3:19-21). Подібно, як присутність Сина Божого мучила злих духів. Мф8;29.
Особливо, про молитву нагадують самі рідні, які в снах просять молитовної підтримки. Вони просять їжі, або якимось іншим способом повідомляють про необхідність молитви. Це підтвердження того, що ми їм можемо полегшити перехід до Царства Небесного. Св. Ап. Павел пише: «якщо ми тільки в цьому життi надіємось на Христа, то ми нещаснiшi за всiх людей» (1Кор15;19). В розмові з садукеями (секта, яка не визнає воскресіння) Ісус Христос говорить: «Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі» (Лк20; 38). Коли помер Лазар, Господь каже, що Лазар заснув, а про дочку Іаіра каже, що вона не померла, а спить. Господь говорить про смерть, як про сон: «настане час, коли всі, хто в гробах почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто робив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло– у воскресіння суду» (Ін5:28,29).
В якому стані перебувають душі наших померлих родичів, де вони будуть після Страшного Суду? Кожен з нас робить добро і гріхи, які стараємось приховати. Прощення гріхів ми просимо Бога, за кожним богослужінням і в домашніх молитвах.
Поминаючи своїх спочилих родичів, задумаймось, що й ми станемо на суд перед Богом. Всі будемо підсудні. Чи буде гріх відділяти нас від Бога? Які умови Господь ставить, щоб ввійти в вічне життя? Іоанн Хреститель, Господь та св. Апостоли почали свою проповідь словами: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф3;2, 4;17.Дій3;19). Коли юнак запитує: «Що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» Господь відповів: «Якщо хочеш увійти в життя вічне, виконуй заповіді» (Мф19;17).
Часто Спаситель наголошував на дві основні заповіді, на яких утверджується весь Закон і Пророки: «полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе» (Мф22;37–39). Як важливо єднатися з Христом в Таїнстві причастя: «Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Тіла Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін6; 53,54). А скільки заповідей, порад, вказівок Господь дає в Нагірній проповіді. Мф5–7гл.
Сьогодні ми молимось не тільки за наших спочилих родичів. Просімо Бога за всіх від віку спочилих православних християн. Згадаймо в молитвах воїнів, які віддали своє життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини, вчителів, наставників наших. Поіменно можемо згадати 2–3 покоління. А Бог каже: «що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх» (Вих20;5,6).
Будемо вірити і надіятись, що Господь почує нашу молитву, молитву Вселенської Церкви та упокоїть їх в Царстві Небесному, а через їхні молитви і нас приведе до покаяння, прощення гріхів і помилування на Страшному суді Христовому. Амінь.
Прот. Микола Давидюк,
с. Романів
Княгининівський благочинний округ
