У дев’ятому році після Різдва Христового в місті Антиохія, сьогодні це місто Антакья, що розташувалось на самому півдні сучасної Туреччини, народився один з майбутніх апостолів Ісуса Христа. Це апостол і євангеліст Лука.
Знаючи, що Спаситель вибирав Собі апостолів з середовища іудеїв, виникає запитання: Як хлопчина з язичницької, еллінської землі зміг стати в один ряд з великими апостолами галилеянами? Що спонукало молодого хлопчину шукати добра на краю імперії, за межами знатного міста, де були всі можливості реалізувати всі або, напевно, краще сказати, майже всі свої мрії. Для того, щоб це зрозуміти, насамперед, нам потрібно з‘ясувати, яке місце займало місто Антиохія у великій Римській Імперії та якими були життєві принципи її жителів у ті часи?
Антиохія була заснована в IV ст. До н. е. Одним із полководців Олександра Македонського Селевком І Никатором. Це місто мало важливе географічне, військове, економічне та політичне значення на протязі кількох століть і навіть було державною столицею Селевкидів. Згодом воно стало одним із найважливіших міст Римської і Візантійської імперій, в якому функціонувало безліч освітніх закладів.
За часів Другого Храму Антиохія була центром елліністичного іудаїзму, а пізніше і колискою раннього християнства. Згідно Новому Завіту саме тут послідовники Ісуса Христа вперше були названі «християнами». Про цей факт нам розповів в книзі Діянь святих апостолів (11,26) виходець з Антиохії апостол і євангеліст Лука.
В Новому Завіті про походження апостола Луки нічого не сказано, але передання нам говорить, що він родом походить зі знатної елліністичної сім’ї. Отримав по можливості найкращу освіту того часу. Був чудовим художником, лікарем, юристом і письменником. Ці знання, вміння і якості згодом стали в пригоді молодому шукачеві правди.
Оскільки ап. Лука народився в часи Другого Храму, то жив саме в часи так званого елліністичного іудаїзму, коли язичники, шукаючи спасіння, приймали іудейську віру і ставали прозелітами (язичниками, що сповідують іудаїзм).
Саме освіченість молодого Луки, якому було цікавим буквально все, привела його у ці закутки життя. Невідомо, коли Лука став прозелітом чи в Антиохії, чи вже в Іудеї перед самим призванням в число семидесяти апостолів, але це не важливо. Важливо те, що він взагалі ним став, а згодом став і апостолом. Цю подію уже можна рахувати чудом. І про це в своїх посланнях писав сам великий апостол Павло (Фил. 24; 2 Тим. 4.10; Кол. 4.14).
Ап. Лука став єдиним євангелістом не єврейського походження і до того ж написав книгу Діянь святих апостолів, що говорить, найперше, про його ерудицію і ще про те, що він був в курсі всіх справ, які відбувались на зорі християнства, пов‘язаних з першою проповіддю науки Христової в світі. Апостол мав про що писати і мав на те всі можливості, бо прожив 84 роки.
Ап. Лука майже безперервно супроводжував ап. Павла у всіх його месіанських подорожах. Ап. Павло мав погане здоров’я і часто попадав у дуже складні ситуації які виникали внаслідок його проповіді. Тому фахові вміння Луки ап. Павлу дуже ставали в пригоді. Ап. Павла кілька разів побивали камінням ледь не до смерті, кілька разів сидів у в’язницях, голодував, спрагнув, замерзав, били палицями, мусив захищати себе в судах і Лука як лікар і юрист був незамінний у цих непростих справах.
Очевидно і для ап. Луки часом потрібна була розрядка і вміння малювати ставало йому в пригоді. Передання нам говорить, що зі згоди Пречистої Діви Марії ап. Лука написав багато ікон Самої Пресвятої Богородиці. Вони стали безцінною і нетлінною спадщиною світу і безперервною проповіддю Воскреслого Христа.
Все своє життя ап. Лука присвятив Богу і після мученицької кончини ап. Павла в Римі пішов з проповіддю один. Він відвідав Ахайю, Лівію, Єгипет і Фіваїду, в якій і закінчив своє життя мученицькою смертю. Його повісили на дереві у віці 84 роки за те, що він став проповідником Правди, яку віднайшов і Якої тримався все своє життя.
Ми чуємо його проповідь до сьогодні і віримо, що він молиться за нас весь час.
За цей подвиг апостола шанують у цілому світі. Йому присвячені тисячі храмів. Його ім’ям називають хлопчиків з надією, що вони виростуть такими ж як він.
І ми, дивуючись дивним ділам Божим, які проявляються через Його угодників, постійно підносимо Богу молитви говорячи: «Милосердний Господи! Молитвами святого апостола і євангеліста Луки помилуй нас.
Прот. Рустік Капауз,
клірик Свято-Марії Магдалинівського храму, м. Луцьк
