В ІМ’Я ОТЦЯ, І СИНА, І СВЯТОГО ДУХА!
Дорогі брати і сестри, минуло 2000 років від тоді, коли Господь наш Ісус Христос розказав притчу про сіяча, але ця притча, як і кожне Слово Боже, була і буде актуальною для всіх і на всі віки.
Слід зауважити, що образ землероба-сіяча, а також образ пастуха, як Доброго Пастиря, дуже часто зустрічаються у всьому тексті Старого і Нового Завітів. Такі символи дають можливість глибоко і правильно розуміти таємниці Царства Небесного.
Сьогоднішня притча торкається всіх: і сіячів, і слухачів. Святий апостол Павел у своєму посланні до Римлян каже: “Отже віра від слухання, а слухання від слова Божого“. ( Рим. 10:17)
Притча про сіяча одна з небагатьох, яку детально пояснює своїм учням Сам Божественний Учитель. Сіяч – це Господь, а також і той, хто сіє (проповідує) слово Боже. Зерно – це слово Боже, а земля – це серце, куди ляже зерно – слово.
Людське серце, яке воно? Це питання тривожить тих, хто стає на дорогу спасіння, тих, хто чує Заповідь Господню: “Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм”. (Мф.22:37) Отже, згідно притчі, загляньмо у своє серце, яке воно є насправді. Людське серце буває як дорога, по якій практично безперервно ходить всяка метушня. З однієї сторони воно, неначе і відкрите для всіх, а з іншої в такому серці нічого не посієш і не пожнеш.
А ще серце буває як кам’янистий ґрунт, де зерно хоч і проросло, але швидко зів’яло, коли сильніше пригріло сонце. Це дуже обманливе серце. Людина радіє, що знайшла віру, полюбила Бога, але насправді це поверхнево, без глибокого коріння. Навіть найменше випробування стає для такого серця повним розчаруванням. Також серце буває подібне до того ґрунту, де терен заглушає все, що виросло. У наш час терен – це соціальні мережі, потік безперервної надмірної інформації, що переповнює людське серце і не залишає місця для слова Божого.
Щоб ґрунт був родючий і приніс плід сторицею, нам потрібно добре попрацювати над своїм серцем. Про це добре знали святі люди. Ще пророк і цар Давид просив у Господа: “Серце чисте створи в мені, Боже, і дух праведний віднови в утробі моїй“. (Пс.50:12) Він, як ніхто знав, що людське серце лукаве, злопам’ятне, горде, переповнене гріхом. Без Божої допомоги людина ніколи не зможе очистити своє серце. Проходять роки, пам’ять забуває всі образи, а серце візьме і нагадає, і запече, і заболить, і кров’ю обіллється. Над своїм серцем потрібно постійно працювати. Завжди пам’ятаймо Заповідь блаженства: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”. (Мф.5:8)
А ще, дорогі християни, потрібно з цієї притчі навчитись, що плід з’являється не відразу, як тільки посіяв. Потрібен час для проростання, для дозрівання. А ми не звикли чекати, ми споживачі, нам потрібно все і відразу. Як в магазині, заплатив і отримав. Тому то і не виховується у нас терпіння. А землероб навчився і працювати, і чекати, і молитись, і терпіти, і на Бога покладатись.
Ми живемо в 21 столітті, у містах немає землеробства, та й в селах давно вже все механізовано. Але, якщо людина ніколи в своєму житті не бачила, як засівають поле зерном, як воно проростає і достигає, прочитавши сьогоднішню Євангельську притчу, зможе дуже легко все це собі уявити.
Від себе скажу особисто, мені доводилось не тільки бачити як вручну засівають поле, а й самому сіяти. Я щасливий, бо мене вчила сіяти моя рідна бабуся Віра, проста трудівниця-селянка, віруюча людина, хористка церковного хору, на жаль, давно вже покійна. Тоді вона мені дуже серйозно наказала: “Коли будеш сіяти, читай молитву Господню“. Ось так і сію. Тільки тепер не зерно, а Слово Боже в серця людські і обов’язково з молитвою.
Дорогі брати і сестри в часі теперішньої війни з окупантами нам, як ніколи потрібно засівати і обробляти своє серце. Слово Боже нам потрібне як вода і повітря без яких життя не мислиме. Під час війни землю теж обов’язково обробляють і засівають, ще з більшою вірою і надією. Так і ми будемо сіяти, як каже псалмопівець святий Давид: “Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати”. (Пс. 125:5)
Хай Бог благословить і тих хто сіє, і тих хто жне, і тих хто слухає.
Перемоги нам всім, добра, миру і радісних духовних жнив.
протоієрей Олександр Колб,
Настоятель Свято-Марії-Магдалинівського
храму м. Луцьк
