Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогоднішня неділя в Церковному календарі називається Сиропусною, адже сьогодні востаннє можна вживати молочні продукти, а завтра розпочинається Великий піст, який духовно готує нас до Світлого Христового Воскресіння.
Цього дня в церквах на літургії читається Євангеліє з Нагірної Проповіді, де йдеться про прощення образ ближнім, без чого ми не можемо отримати прощення гріхів від Отця Небесного (Мф. 6:14-15).
Згідно з цим Євангельським читанням, християни мають благочестивий звичай просити цього дня один в одного прощення гріхів, відомих і невідомих, примиритися з ворогуючими. Це перший крок на шляху до Великого посту. Тому цю неділю прийнято називати Прощеною неділею. І крім того Церква в цей день згадує події, пов’язані з вигнанням перших людей з раю.
Господь запитав чоловіка, який згрішив: «Адаме, де ти?» Адам відповів: «Почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався». Бог запитав: «Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого я заборонив тобі їсти?» Але Адам відказав: «Дружина, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв». Так Адам став звалювати провину не лише на Єву, а навіть на самого Бога, що дав йому дружину. І сказав Господь Єві: «Що це ти зробила?» Але і Єва замість каяття відповіла: «Змій спокусив мене, і я їла». Тоді Господь сповістив наслідки вчиненого ними гріха. Єві Бог сказав: «Примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою». Адаму сказав: «за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі сказавши – не їж від нього – проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого; терен і осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву; у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся».
А дияволу, який переховувався в змії, головному винуватцю людського гріха, сказав: «За те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого; і ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між Сіменем її; Він буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити Його в пяту». Тобто від дружини буде Нащадок – Спаситель світу, Який народиться від діви, переможе диявола і спасе людей, але для цього Сам повинен буде постраждати.
Цю обітницю або обіцянку Божу про пришестя Спасителя люди сприйняли з вірою і радістю, тому що вона давала їм велику втіху. А щоб люди не забули цієї обіцянки Божої, Бог навчив людей приносити жертви. Для цього Він повелів заколювати тільця, ягня або козла і спалювати їх з молитвою про прощення гріхів і з вірою в майбутнього Спасителя. Така жертва була прообразом Спасителя, Який мав постраждати і пролити Свою кров за наші гріхи, тобто Своєю пречистою кров’ю обмити душі наші від гріха і зробити їх чистими, святими, знову гідними раю.
Тут же, в раю, і була принесена перша жертва за гріх людей – «І зробив Бог Адамові та дружині його одяг шкіряний і одягнув їх».
Але оскільки люди стали грішними, то Господь вигнав їх з саду Едемського, щоб обробляли землю, із якої Адам узятий був. І поставив Господь при вході саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти дорогу до дерева життя. Первородний гріх Адама і Єви з усіма його наслідками, шляхом природного народження, перейшов на все їх потомство, тобто на все людство, – на всіх нас. Ось чому ми народжуємося вже грішними і підлягаємо всім наслідкам гріха: скорботам, хворобам і смерті.
Ми вступаємо на шлях подвигу, а образи та воронування з ближніми будуть перепоною та тягарем, які заважатимуть нам щиро молитися та звершувати служіння Богові, томи треба примиритися та забути всі образи. Мир є благодатний дар Духа Святого, і тому присутність або відсутність його в серці людини свідчить про те, хто мешкає в ньому: Дух Божий, чи дух лукавий… Очевидно, що без щирого всесердечного примирення з усіма братами нашими у Христі благодатний час святого посту пройде для нас марно, хоча б і намагалися ми виконати піст за всіма церковними правилами.
Коли перші люди згрішили, їм стало соромно і страшно, як це і буває з усіма, хто чинить зло. Замість того, щоб стати як боги, розум людини затьмарився, їх стала мучити совість і вони позбулися душевного спокою та стали смертними. Все це відбулося тому, що вони пізнали зло, поєднавшись із ним через гріх. Гріх настільки змінив людей, що, коли вони почули голос Бога в раю, то в страху і соромі сховалися між деревами, вже відразу забувши, що від всюдисущого і всезнаючого Бога ніде і нічого приховати не можна. Так всякий гріх віддаляє людей від Бога. Але Бог, з милосердя Свого, став закликати людей до покаяння, тобто, щоб вони зрозуміли свій гріх, зізналися в ньому перед Господом і попросили пробачення. Але замість покаяння Господь почув самовиправдовування.
У часі посту кожен православний християнин приступає до Сповіді та Причастя. У часі ж покаяння не будемо, як Адам з Євою виправдовувати себе за гріхи, а шукаймо можливості та засоби розкаятись та виправити своє життя. Євангельське читання звертає нашу увагу на іншу сторону посту – духовну, яка полягає у покаянні. Покаяння – це духовне почуття, котре складається з усвідомлення власної неправоти перед Богом і ближніми разом з бажанням виправитися та надією на милосердя Боже. Всі наші тілесні вправи під час посту – обмеження в їжі та розвагах, земні поклони, довготривале стояння на богослужіннях – є виявом покаяння і, в свою чергу, ще більше підсилюють і підживлюють це необхідне для кожного християнина почуття.
Часто доводиться чути думку, ніби тілесний піст не є чимось важливим та обов’язковим. На підтвердження цього згадують слова Спасителя: “Не те, що входить в уста сквернить людину”(Мф.15:11). Насправді ця цитата зовсім про інше – адже якби скоромна їжа вважалася скверною, то іїї було б заборонено вживати взагалі, а не лише в певний період часу. Тому, щоб показати людям необхідність тілесного посту, Церква нагадує про Адамове вигнання з раю – адже заповідь не їсти плід з дерева пізнання добра і зла була першим в історіі людства постом. За твердженням Святих Отців , гріхопадіння наших прабатьків полягало не в самому споживанні плоду, а в порушенні волі Божої. Так само і нехтування встановленим Церквою постом не є чимось невинним і другорядним – адже в такому випадку нас можуть стосуватися грізні слова Христові: якщо хтось не послухає настанови Церкви, той нехай буде як язичник і митар (Мф.18:17). Амінь.
Свящ. Михайло Кулакевич,
настоятель Свято-Покровського храму смт. Цумань
(Ківерцівське благочиння)