9.6 C
Lutsk
П’ятниця, 29 Березень, 2024
Проповіді

Проповідь у неділю Всіх Святих

Дорогі брати і сестри! Сьогодні особливий день для всього православного світу і для кожного з нас, зокрема. Наші серця сповнює невимовна християнська радість, яка об’єднує усіх віруючих людей. Адже сьогодні Свята Церква вшановує пам’ять Всіх Святих, тому всі ми нині іменинники, у кожного з нас День ангела.

Скільки ж є святих на небі? Адже кожного дня Свята Церква вшановує пам’ять того чи іншого угодника Божого. Згадаємо, що тільки мучеників, які віддали своє життя за Христа і Церкву, неможливо перерахувати. І для того, щоб згадати кожного зі святих угодників Божих, було встановлено у першу неділю після П’ятидесятниці святкувати пам’ять святих, які від віку угодили Богу. Про що ж свідчить така їх кількість? А про те, що для кожного з нас, незалежно від віку, професії, якогось соціального статусу, матеріального становища, Господь відкриває свої обійми і терпляче чекає, коли ми виявимо бажання  і докладемо зусиль, щоб прийти до Нього.

І дійсно, у сонмі святих угодників Божих є люди різних професій і статусів. Серед них багаті і бідні, прості і знатні, царі і слуги, миряни і священники. Для Господа люди діляться не за їхнім соціальним і матеріальним становищем, а за їхнім прагненням наблизитися до Царства Божого. Адже одні намагаються добитися благ земних, а інші – духовних. І кожен з нас повинен зробити вибір, тому що не можна одночасно сидіти на двох стільцях і служити двом господарям. Дуже часто від людей доводиться чути, що в наш час, у тих умовах, в яких ми живемо, спастися неможливо. І тут слід згадати слова апостола Павла, який сказав: “Усе можу в Іісусі Христі, Який мене зміцнює” (Флп. 4,13).

Один із великих учителів Церкви, блаженний Августин, любив себе запитувати: “Якщо могли спастися ті і інші, то чому не можеш ти цього досягнути?” І дійсно, якщо ми кожну хвилину свого життя пам’ятатимемо про Бога, будемо молитися, поститися, каятися, причащатися, почнемо змінювати своє життя, прагнути до тієї святості, то дуже швидко побачимо плоди своєї праці. Адже жоден із нас, народившись від грішних батьків, проводячи гріховно своє життя, сам по собі святим бути не може. Джерелом святості є лише Господь. Тільки щира любов до Бога, тверда віра в Нього, приведе до святості. Недостатньо лише бути хрещеним і називати себе християнином, щоб наблизитися до Царства Божого. З моменту хрещення людина повинна постійно трудитися, щоб благодать Божа увійшла в її життя.

В даний час нам, можливо, навіть легше досягнути святості, ніж угодникам Божим в ті далекі часи. Адже кожен із нас має можливість вивчити життя будь-якого святого, проаналізувати те, яким чином він досягнув тієї святості, дослідити його шлях до Бога.  Та й Сам Господь нам каже, із чого починається святість: «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм». (Мф. 10, 32-33)

Розмірковуючи над шляхами наближення до Бога, ми повинні не забувати і про наших дітей. Адже коли людина любить Господа, вона повинна посвятити Йому і своє дитя. Що це означає? Яким чином це зробити? Все дуже просто. Господь не вимагає від нас якихось надзвичайних зусиль і вчинків. Просто все наше спілкування з дітьми повинне бути направлене на виховання їх у православній вірі, в молитві, смиренні, згідно Божих заповідей і християнських чеснот. На жаль, часто ми, навпаки, дбаємо про фізичний та інтелектуальний розвиток нашої дитини, віддаємо її на різні гуртки, секції, не можемо вибрати достойний дитячий садок, шукаємо найкращу школу, де б наше чадо могло всебічно розвиватися. При цьому ніякої уваги не приділяємо духовному розвитку нашої дитини, навіть не намагаємося виховати із неї справжнього християнина.

Таким чином,  ми можемо і повинні прагнути до того, чого досягли святі угодники Божі.  У нас є такі ж духовні засоби, які мали вони. Святий апостол Петро пише: “Від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя, через пізнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою, якими даровані нам великі й дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали причасниками Божого єства, віддалившись від пануючого в світі розтління похіттю” (2 Пет. 1,3-4). Щоб жити зі святими на небі, ми повинні брати приклад не тільки з їхньої віри, але й із їхнього життя. Нам потрібно мати таку ж непохитну твердість у виконанні Божих заповідей, їхню старанність в очищенні себе від всякої нечисті зі сльозами покаяння, молитовними подвигами і невтомною працею.

За великим рахунком, святі такі самі люди, як і ми з вами, з тими самими слабкостями і недоліками. Вони й зараз живуть у цьому самому світі, але їх не видно, бо до світу вони не належать, для світу вони чужі, і часто світ їх ненавидить. Ісус говорив про це апостолам на Тайній Вечері: «Ненавидить вас світ -то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не зо світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ» (Ін. 10, 32-33). Саме ненависть світу до послідовників Христа породила мучеників, сповідників, пустельників.

Не всі святі мали якісь видимі моральні чесноти, не всі мали особливі духовні здібності, такі, як оздоровлювати, творити чудеса і т. д. Багато з них йшло звичайною дорогою, їхня тиха й покірна святість не впадала в око іншим, навіть близьким. Святі, як і всі інші люди, впадали у певні провини й гріхи, але вміли підніматися, перепрошувати Бога, продовжувати жити у близькості з Ним, співпрацювати з Божою ласкою і йти вперед по дорозі до святості, переборюючи всі труднощі на життєвому шляху. Святі отці часто повторювали: “Ти впав, лежиш – вставай. Проси Бога про пробачення і допомогу, та про ласку, щоб більше не падати“.

Одна християнка ретельно відвідувала богослужіння у місцевому храмі, не пропускаючи жодного богослужіння. Це дуже не подобалося її невіруючому чоловікові, який був ідейним комуністом і займав високу посаду, він постійно вимагав, щоб вона лишалася вдома й іноді навіть погрожував стримати її силою. Одного недільного ранку жінка зібралася йти на службу, коли підскочив її розлючений чоловік і вигукнув: “Ти нікуди не йдеш, сьогодні ти лишаєшся вдома!” Коли жінка наполягла на тому, що йде до церкви, чоловік схопив рушницю, приставив її до дружини і сказав: “Ну що, куди ти йдеш тепер?” Жінка спокійно відповіла: “Якщо ти натиснеш на гачок – то в рай. Якщо не натиснеш – то до церкви”.

Таким чином, до святості покликаний і повинен прагнути кожен із нас. Якщо в нас виникає потреба звернутися до святого угодника Божого, то ми повинні насамперед просити у нього допомогти нам у нашому духовному житті уподібнитись цьому святому. Не якихось земних благ і земного спокою ми повинні просити у святих, а сили піднятися над самим собою, змінити себе, а значить змінити світ. При цьому завжди потрібно пам’ятати, що святість полягає у праведній відповіді на Боже покликання і чеснотах, у сумлінному житті згідно зі своїм покликанням, у цілковитому стремлінні виконати волю Бога.

Свящ. Олександр Іваничко,

клірик Свято-Михайлівського храму м. Рожище

(Рожищенський благочинний округ) 

Вас може зацікавити

 Щоб бути ближчим до Бога, треба менше говорити зайвого і вихвалятися, а більше молитися, – Предстоятель. ВІДЕО

Редактор Головний

Проповідь у день Преображення Господнього

Редактор Головний

Проповідь у день Введення в храм Пресвятої Богородиці

Редактор Головний