Сьогодні, дорогі брати і сестри, Свята Православна Церква, пропонує нам Євангельську розповідь про зцілення двох гадаринських біснуватих. Двох людей, що майже повністю втратили людську подобу, ставши підвласними демонічним силам. Їхній образ та спосіб життя був настільки незвичним для людей, що усі, хто проходив цим краєм, намагався уникати зустрічі з ними.
Нам мало відомо про життя цих двох недужих. Ми лише знаємо, що вони проживали у гробах, неподалік берега та завдавали чимало незручностей для перехожих. І ось Сам Господь власними стопами ступає на берег, де переховувались ці біснуваті.
І що ми бачимо? Дивна та незвична картина: одержимі нечистим духом самі прибігають до Христа, схиляючи перед Ним голови. І біси, що жили в цих людях, усвідомлюючи перед ким вони стоять, з жахом звертаються до Спасителя: «Що тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас».
«Що тобі до нас» – іншими словами, хіба є у нас щось спільне з Тобою. Страшні слова, проте звучать на диво, знайомо для багатьох людей. Адже як часто у своєму земному житті ми намагаємось, якщо не відкрито противитись Хисту, то, щонайменше, не помічати Його. Не помічати, коли гріх та пристрасті затуманюють наше серце та душу, коли йдемо на компроміс з власною совістю заради короткочасної вигоди чи задоволення. Якщо ми хочемо бути справжніми християнами, ми повинні навчитись чути голос Божий, який лунає у нашому серці. Ми повинні навчитись бачити Бога та Його провидіння у нашому житті. Навчитись з трепетно берегти в собі образ та подобу Божу.
Читаючи Євангеліє далі, ми бачимо, що біси готові залишити одержимих людей, але натомість просять дозволу піти в стадо свиней. Господь відповідає їм: «Йдіть». Продовжуючи розповідь, апостол говорить такі слова: «Вони, вийшовши, пішли в стадо свиней. І ось, все стадо свиней кинулось з кручі в море і втопилось у воді».
Чому ж біси питають у Христа дозволу увійти в свиней, а не просили дозволу Божого, щоб увійти в цих двох біснуватих? Напевно, сказати неможливо. Але можемо припустити, що ці дві людини колись у чомусь сильно згрішили і тим самим відкрили себе для влади демонів, і біси з радістю увійшли в них. Звернемо увагу на те, що біси не просто покидають змучених важким недугом людей, а просяться ввійти в стадо свиней: «якщо Ти нас гониш, то направ нас у це стадо свиней». Невже вони не могли просто залишити стомленні людські тіла? Виявляється – ні, зло не може жодної миті залишатись бездіяльним, воно хоче руйнувати все, що створив Господь, володіти хоча б якимось творінням Божим, нехай навіть безсловесними і нечистими створіннями.
Проте дивує інше, а саме – поведінка пастухів, що пасли стадо, та поведінка місцевих мешканців, які вийшли подивитись, що насправді сталось з їхнім майном. Вони не сваряться, не нарікають, не говорять грубих слів, а просто просять Спасителя покинути їхній край. Вочевидь, вони чули про Христа, про слова його проповідей про чудеса, які свідчили про Нього, як про Бога, але в цій ситуації для них це відходить на другий план. Їхнє серце не наповнюється радістю та вдячністю Богові за звільнення від диявольських тенет двох своїх співгромадян. Вони хоч і відчували певні незручності, пов’язані з перебуванням біснуватих у цій окрузі, але давно змирились, звикли та навчились жити з цією проблемою. Вони просять Христа піти. Просять Його піти, тому що найважливішим і найдорожчим для них було стадо свиней. Вони бояться, що Христос може порушити звичний для них спокій та комфорт, створити в їхніх містах інші чудеса і при цьому їм доведеться знову щось втратити.
Хіба ці жителі міст і пастухи не божевільні? Хіба далеко пішли вони в своєму стані від тих двох нещасних біснуватих, яких зцілив Господь? У своїй божевільній жадібності вони просять покинути їхню території, Того, Кому належить вся земля і весь світ. Яку відповідь вони дадуть перед Богом в час страшного суду? Чому не увірували та не прийняли Його? Чому не впустили Його в своє місто, до своїх домівок, в своє життя? Тому що злякалися за своє майно? Тому що чужий біль та страждання були далекими від їхніх черствих сердець. Злякалися за звичний спосіб життя? Але спосіб їхнього життя, наголошує блаженний Феофілакт Болгарський, подібний до свинячого і продовжує: «де свиняче життя, там не Христос перебуває, а демони».
Як часто і ми непомітно для самих себе так само зустрічаємо Бога у нашому житті. Своїми діями просимо його не заважати нам жити звичним для нас життям. Сьогоднішнє Євангеліє, застерігає нас від легковажності та необережності у духовному житі. Наголошуючи на тому, що життя без Бога перетворює нас у рабів, які не мають власної волі, а лише виконують накази господаря. Нагадуючи, що віддаленність від Бога – це мука, як для людини, так і для тих, хто знаходиться поряд з нею.
Докладемо усі сили, щоб прагнути зберегти і виконати те спасительне вчення, яке дав нам Господь. Навчимося, ціною власного добробуту, любити Бога та ближнього. Побудуємо своє життя на виконанні Його заповідей, в Ньому знайдемо щоденну радість, силу та захист. Амінь!
Прот. Андрій Шевчук,
клірик кафедрального собору
Всіх Святих землі Волинський
(Луцький кафедральний округ)