В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні, дорогі браття і сестри, Свята Церква пропонує нашій увазі Євангельську розповідь про зцілення слуги сотника. Ця подія відбулась у місті Капернаумі, котре знаходилося на березі Галілейського озера. Через те місто проходили торгівельні шляхи в усіх напрямках – це середина дороги між країнами сходу і заходу. Там проживали люди усіх верств населення, різних культур і багатьох національностей тогочасного відомого світу. І, напевно саме тому тут поселився Іісус Христос після Назарету (Мф.:4;13).
Євангеліст Матфей описує нам подію зцілення тяжкохворого слуги сотника. Слідуючи євангельській послідовності, ця подія сталася після Нагорної проповіді Іісуса Христа. Сотник зустрічає Спасителя і просить зцілити розслабленого. Він розуміє, що перед ним Господь і вважає себе недостойним, щоб Христос увійшов під покрівлю дому, але промовляє: «Промов тільки слово, і видужає слуга мій» (Мф.:8;8).
Як ми, християни, повинні розуміти ці слова у нашому сьогоденні, щоб змогти справді почути, духовно відчути і щоб не загубити їх у щоденній суєті? Сотник безперечно був язичником, служив безбожницькій Римській імперії, але видно, що мав добре серце. І там у Галилеї в нього в душі сталися певні зміни. Серед євреїв він відчув правильність істини, що зберігалася у єврейському народі з часів прабатьків і патріархів. Бо, згідно євангелія від Луки, цей сотник побудував навіть синагогу за власні кошти і за те став там шанованим. Він вважав себе недостойним, щоб Господь увійшов до нього, але став більш достойним ніж будь-хто інший, бо Христос увійшов до дому його серця і подарував йому мир та можливість успадкувати Царство Небесне.
Але що керувало цією людиною? Віра, брати і сестри. А ще милосердя і співчуття, яке він проявив до свого ближнього, бо став подібним до євангельського доброго пастиря, що покинув дев’яносто дев’ять овець, а в даному випадку воїнів і пішов, щоб попіклуватися про одного.
Це приклад смирення і християнського життя, приклад, який показав язичник і цим самим він долучив себе до вибраного Авраамового народу, духовного народу і саме таким людям є обіцяне Царство Господнє. Він є тим, про яких Христос сказав: «Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; А сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну» (Мф.:8;11-12).
Це слова про кожного з нас, бо ми дуже часто уподібнюємось їм, не помічаючи власних духовних упадків, намагаємося «бути на висоті», вдавати зовні благочестивих, але що ж насправді всередині? Сотник із Капернаума – ось найкращий приклад благочестя і відданості. Мав бажання послужити ближньому і цим не принизив себе, а піднісся на чергову сходинку духовного зростання.
«Іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить» (Мф.:8;13). Іісус Христос був здивований вірою цього чоловіка. А якою є наша віра і чи можемо ми зробити щось достойне в очах Господніх? Можемо. І сьогодні маємо всі необхідні засоби для спасіння, для плекання віри, потрібно лише спрямувати власну волю на досягнення тої досконалості і святості. Присвятити життя для того, щоб прославляти ім’я Господнє, бо, як читаємо у третій кафізмі недільної всенічної: «Одні хваляться колісницями, інші кіньми, а ми хвалимося іменем Господа Бога нашого» (Пс.:19;8).
Сьогоднішня євангельська історія є зверненням до серця кожної людини. Це історія про смиренну живу віру, жертовну і палку молитву, про любов, шукаючу і перемагаючу, про людину, котра хоча й падає, але піднімається з багнюки гріха, про милостивого Бога, який призиває нас з вами до спасіння. Нам потрібно молити Бога, щоб Він дав нам таку віру, яка була у римського сотника, адже стяжавши таку віру, ми зможемо увійти в Царство Небесне. Амінь.
Прот. Віталій Виннічук,
Настоятель Свято-Стефанівського храму с. Пожарки
(Рожищенський благочинний округ)
