15.6 C
Lutsk
П’ятниця, 7 Жовтень, 2022
Проповіді

Проповідь у неділю 26-у після П’ятидесятниці

ВО ІМ’Я ОТЦЯ, І СИНА, І СВЯТОГО ДУХА !

Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?

Дорогі у Господі, браття та сестри! У нашому житті так часто буває, що ми у важливих справах шукаємо мудрого порадника, який би підказав, як нам мудро вчинити. Коли ми подорожуємо, то відкриваємо мапу, на якій через дороговкази обираємо найкращий шлях нашої подорожі. Подібно цим прикладам поводить себе людство в історії свого існування, щоб обминути прикрості та бути щасливими.

Такого ж повного щастя шукав для себе євангельський начальник-юнак, який одного разу підійшов до Іісуса Христа і запитав Його: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?»  Господь сказав йому: Що ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, як тільки один Бог; знаєш заповіді: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою». На це юнак відповів: «Усе це я зберіг з юності моєї».

Почувши це, Іісус сказав йому: «Ще одного не вистачає тобі – все, що маєш, продай і роздай убогим та матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною». Але він, почувши це, засмутився, бо був дуже багатий. Іісус же, побачивши, що він засмутився, сказав: «Як тяжко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже! Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Царства Божого! Ті, що чули, спитали, хто ж тоді може спастися? Господь відповів, що неможливе для людей – можливе Богові (Лк. 18, 18-27).

Дорогі, браття та сестри, євангельське читання сьогоднішнього недільного дня дуже вдало передає нам вічний образ людини, яка на відстані пройдених віків ставить собі запитання: що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?

Євангельський начальник, котрий розмовляв з Господом, був молодою людиною (апостол і євангеліст Матфій говорить, що він був юнаком), він називається начальником, що вказує на його високе положення в суспільстві, а ще слово Боже говорить, що він був багатий. За людськими мірках – це самодостатня людина, у якої склалося земне життя, мабуть, в очах нашої сучасності, він – щасливий. Сам про себе він свідчить, що знає заповіді Божі і з дитинства виконує їх. Але це все не дає йому заспокоєння. Він запитує поради у Господа, шукає шлях, щоб позбутися духовного голоду у своїй душі і прийти до більш досконалого щастя.

Серцевідець Господь побачив у юнака його духовну недугу – пристрасть до багатства і порадив продати майно, роздати убогим і слідувати за Христом: «…і, матимеш скарб на небесах». Від цих слів молодий начальник засмутився, його статки стали перешкодою в досягненні ним вічного життя. У тлумаченні на Євангельський текст про зустріч багатого юнака з Христом святитель Феофан Затворник зауважує: «Не багатство – біда, а сподівання лише на нього, і пристрасть до нього».

Священне Писання не забороняє, щоб людина мала статки. Воно вчить, щоб багатство не ставало для нас ідолом і не володіло нами. Страшною і жахливою є пристрасть до багатства, а не саме багатство. Ця пристрасть буває настільки сильною, що вона унеможливлює успадкування блаженного вічного життя. «Як тяжко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже!» – із сумом говорить Спаситель. Вдало висловився щодо цього й апостол Павел, кажучи: «Корінь усіх зол – сріблолюбство» (1Тим.6,10).

Як пояснити, браття та сестри, ухилення багатого начальника від порад Господа і те, що він відгородив себе від можливості досягти так бажаного для нього життя вічного? Господь каже: «Ніхто не може служити двом господарям: або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує» (Мф.6,24). Хоча багатий юнак говорив Господу про виконання ним заповідей, та надмірна пристрасть до багатства загородила від нього любов до Бога і ближніх.

Блаженний Феофілакт пояснює: «Бо ніхто так не бажає довгого життя, як людина багата. Отже, він думав, що Іісус вкаже йому спосіб, за яким він буде вічно жити, володіти майном і таким чином насолоджуватися». У молитві до Бога Отця Господь каже: «Це є життя вічне, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога і посланого Тобою Іісуса Христа» (Ін.17,3). Далі продовжує повчання блаженний Феофілакт: «… щоб і цьому сину Авраамовому осягнути життя вічне, необхідно зректися прив’язаності до земних благ. Тільки так він зможе пізнати істинного Бога – Господа, якого назвав учителем. Ти приймаєш Мене за одного з багатьох учителів. Якщо ж так, то Я не є Благий, бо з людей, власне, ніхто не благий; благ тільки один Бог. Тому, якщо хочеш називати Мене благим, називай мене благим як Бога, а не приходь до мене, як просто до людини». Коли багатий юнак відвернувся від Господа, Спаситель сказав: «Як тяжко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже! Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Царства Божого» (Лк.18,24-25).

Господь вказує на це порівняння, адже є думка, що до Єрусалиму, щоб ввійти увечері після закриття брами міста, залишався відчиненим невеликий вхід для подорожуючих. І той, хто хотів ввійти, мусив зняти зі свого верблюда вантаж. Тільки так і з великим трудом, можна було пройти через, так назване, вушко голки, щоб залишитись у місті. Цей образ чудово допомагає збагнути, що саме має на увазі Господь наш Іісус Христос. До Царства Божого можна увійти без матеріального багажу, із самими лише заробленими добрими вчинками. «Бо ми нічого не принесли у світ; явно, що нічого не можемо і винести з нього» (1Тим.6,7).

Слухаючи ці священні рядки святого Євангелія, багато хто з нас, браття та сестри, скаже, що ця оповідь євангеліста стосується багатих, пихатих, які з гордістю заявляють: «Це все я виконав від юності моєї» (Лк18.21). Але тут вбачається образ стану душі кожного з нас! Ми, як і цей юдейський начальник, вважаємо себе людьми хорошими і порядними. Багато хто вже владний не запитати: «а, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» Тому що я і так хрещений, відвідую храм Божий, виконую домашнє молитовне правило, в паломництво їду, у прийдешній пилипівці пощу, а якщо і є в мене якісь недоліки, якісь дрібні грішки, так у кого ж їх немає? І нам здається, що от ще одне молитовне зусилля, от ще один піст, от ще одне паломництво – і справа мого спасіння виконана!

«Що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне?» Та нічого не треба робити, усе вже зроблено! За словами нашого сучасника митрополита Іоанна Сничова, діло нашого спасіння звершується не одним днем, неділею, місяцем чи роком – воно звершується упродовж всього нашого життя і зміст його в тому, щоб через духовну боротьбу очистити наші душі від всякого гріха («Голос вічності», ст. 151). Очищенням гріхів, ми звершуємо ціль нашого земного життя – спасаємо безсмертні душі, поселяємо у них Христа: «І вже не я живу, а живе у мені Христос» (Гал. 2:20). Якщо поселився у нас Христос, то, за словами апостола любові, Бог дарував нам життя вічне, і це життя в Сині Його, хто має Сина Божого, той має життя (1Ін.5,11-12).

Чи є Христос у мені? Я можу пізнати за плодами свого життя. «Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал.5;22-23).

Сьогодні у недільному читанні Слова Божого для кожного з нас, дорогі брати і сестри, дається відповідь на одвічні питання: якою дорогою йти? Що робити, щоб успадкувати життя вічне? Хто ж може спастися? (Лк.18;18,26). Передусім, відмовмося від того, що поневолює нашу душу, вручимо себе волі Божій, яка бажає, «щоб усі люди спаслися і прийшли в пізнання істини» (1Тим.2,4), а «що не можливо людям, то Богові все можливо» (Лк18;27). Амінь.

Прот. Віктор Панасюк,

настоятель храму Боголюбської ікони Божої Матері, с. Боголюби

Вас може зацікавити

Проповідь у четвертий день Великого посту

Редактор Головний

Проповідь у Навечір’я Різдва Христового

Редактор Головний

Під час Світлого тижня не будемо забувати про Святе Причастя, – архієпископ Нафанаїл

Редактор Головний