Серед мирської суєти і життєвого галасу в молитовній тиші храмів лунають сьогодні з церковного амвону Божественні слова: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!» (Лк.8, 48).
Це сказано не тільки тій хворій жінці, яка зцілилась, торкнувшись одежі Христа Спасителя. Це сказано і повторюється для всіх тих, хто зранивши ноги на життєвих дорогах, зрозуміє і відчує, що Господь – єдина сила, джерело всякого блага, джерело наших зцілень. Це сказано для тих, хто зрозуміє і звернеться до Лікаря, Котрий зцілює біснуватих, повертає зір сліпим, воскрешає мертвих і нікому не відмовляє у допомозі. Проповідуючи Євангеліє, – Благу звістку – Господь наш Ісус Христос, найперше, вимагав від людей віри: віри живої, безсумнівної. І заради такої віри Він творив чудеса.
Так, у сьогоднішньому Євангельському читанні ми чули, окрім вище згаданих слів, ще й те, що один із начальників синагоги, якого звали Іаір, прийшов до Ісуса вкрай засмучений: у нього була єдина дочка років дванадцяти і була вона при смерті. Впавши до ніг Ісуса, Іаір уривчастим від скорботи голосом молив Господа, говорячи: «Донька моя при смерті, можливо, невдовзі помре, але прийди, поклади на неї руку Свою, щоб вона одужала і залишилась живою».
Ісус вийшов в той час з-за столу та пішов з Іаіром та учнями своїми, яких супроводжував великий та густий натовп народу. І серед натовпу, між яким, без сумніву, були деякі із фарисеїв і учнів Іоанових, які бесідували з Ним у св. Матфея, а також деякі із митарів і грішників, які сиділи за столом, була одна людина, яку заманила до Ісуса не цікавість того, що буде із начальником синагоги, а зовсім інше почуття. Це була жінка, яка страждала кровотечею дванадцять років – хворобою, яка змушувала кровоточиву відмовитися від будь-якого спілкування з людьми і тим була болісною, що в народі вважалася наслідком гріха. За законом жінка вважалася нечистою, прокаженою, а тілом – хворою. Такі люди повинні були знати про свою хворобу і жити поодаль від інших.
У пророка Ісаії є вираз, який приписується хибним праведникам: «Відійди від мене, я сьогодні чистий для тебе». Тобто, якщо людина виконала усі законні обряди, одягла на себе увесь необхідний одяг, готувалась, дотримувалась посту, і раптом приходить до неї хтось за допомогою, а вона відповідає: «Стій, я сьогодні чистий для тебе, не торкайся мене, я іду Богу молитись». І ось в такому настрої було виховано декілька поколінь. Ось ці люди строго дотримувались закону, а усі прокажені, кровоточиві не могли до будь-кого доторкнутись, вони усіх боялись.
Але набирається хвора жінка певного дерзновіння, напевно, чутка дійшла до кровоточивої, а чутка без будь-якої пошти, електронна це чи якась інша, розлітається по землі швидко. І люди чули, що блудниці приходили до Христа ноги мити Йому слізьми, і митарі з дерзновінням приходили, бо знали що Він має силу, і сила ця добра, нікого не відганяє.
Багато різних лікарів пробували допомогти кровоточивій, але безрезультатно. Вона витратила усі свої кошти, але останньою надією для неї залишився найбільший Лікар, Який дає зцілення задарма. Жінка перша прийшла до Ісуса та з твердою вірою торкнулася Його одягу і в той момент перестала кровоточити і відчула, що зцілилась. Після цього так само непомітно як підійшла, так і відходить; але непомітно це було тільки для народу, а не для Христа. Господь, відчувши що був дотик віри, і від Нього відійшла сила зцілення, запитав: «Хто доторкнувся до Мене»? Учні відповіли: «Учителю! Народ оточує і тіснить Тебе, і Ти запитуєш, хто торкнувся до Тебе?» І жінка відчула в душі, що таємно дерзнула на велику благодать Божу і сказала перед всім народом, з якої причини торкнулась. Але дотик кровоточивої не міг осквернити Господа. І радіючи живій вірі жінки, Ісус промовив: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!» (Лк.8, 48).
Зціленна жінка, повернувшись додому, в знак вдячності Господу за зцілення зробила кам’яну статую Христа-Спасителя і поставила у своєму місті Панеаді, друга назва якого Кесарія Филипова. Трава, яка виросла під статуєю, посередництвом Благодаті Божої, зцілювала від усіх хвороб. Ця статуя проіснувала до часів імператора Юліана-відступника, який гнав християн.
Жива віра, з якою кровоточива доторкнулася до нашого Спасителя – це дар Божий. І така віра дається тим, хто всією душею шукає істину і прагне до Христа. Віра полягає в тому, щоб прийняти цілком вчення про Бога, яке відкрите Самим Господом. Це вчення Божественне, Богооткровенне, воно перевершує людський розум, а тому сприйняти його можна лише сердечним почуттям, вірою, а віра повинна супроводжуватись виконанням Євангельських заповідей. «Людина виправдовується справами, а не вірою тільки», – навчає нас апостол Яків.
Тут, у святому храмі, ми можемо і повинні торкатися сердечною вірою до Господа Бога, так як кровоточива зцілена жінка. Ми всі від юності нашої страждаємо великою кількістю гріхів, пристрастей, пороків від щоденного диявольського навіювання нечистих, скверних, злих, лукавих, думок і почуттів. Тільки Господь наш може зцілити від цієї скверної і гріховної течії. Навчімося ж простої і живої віри в Господа у зціленої жінки. Багато людей слідувало за Христом, багато, звичайно, торкались до одежі Його, але це були дотики без віри, машинальні. Як і багато хто з нас автоматично приходить в храм і стоїть в ньому, не маючи сердечної молитви і віри в Господа, Який тут перебуває. Приходьмо ж у храм святий, як кровоточива жінка, завжди з живою вірою, покаянням і сердечною молитвою, аби отримувати від Господа зцілення наших душевних і тілесних недугів, пристрастей, і очищення від численних своїх гріхів.
Господь говорив своїм апостолам, що «наступить день, та забажаєте побачити Сина Людського і не побачите». Тобто: «Ходіть у Світлі, поки Світло з Вами». Зараз саме той час, коли можна доторкнутись до Христа, пробратись крізь натовп, силу від Нього отримати, зцілитись від недуг своїх, тому що сьогодні день Сина Людського. Всі ті дні, коли благодать цвіте, коли храми відкриті, коли Євхаристія звершується, коли можна молитись, робити милостиві справи – це все є день Сина Людського і тому: «Ходіть у Світлі, поки Світло у вас є, бо тьма вас обійме і жодного дня Сина Людського не побачите». Отже, якщо приходить час благоприємний, то потрібно користуватись ним, а зараз час саме такий. Бо коли приходить важкий час, ми починаємо згадувати про те, як добре нам жилося раніше і шкодувати, що не розуміли цього і не користувалися вдалим моментом сповна.
Зцілення кровоточивої жінки відбулося дуже швидко, але для Іаіра була цінна кожна хвилина. І ось тут підходять до нього із звісткою: «Донька твоя вмерла, не турбуй Учителя». І Господь наш Ісус Христос, почувши такі слова, промовив: «Не бійся, тільки віруй, і врятована буде».
На основі правил равиннів (древніх вчителів) при покійнику повинні були бути щонайменше два свірельники і одна наймана плакальниця, яка вила, била себе в груди за певне грошове нагородження (це був древній звичай, щоб ще більше надихати рідних і сусідів на сльози і скорботу). Підійшовши до будинку, Іаір побачив і почув ці продажні крики та сльози, які порушували істинний сум; така вдавана, несправжня поведінка, була противна душі Спасителя і чоловіка. В будинок Ісус увійшов з трьома своїми учнями – Іоанном, Петром, Яковом та з батьками доньки, а іншим заборонив. При вході Господь промовив: «Не плачте, вона не вмерла, а спить». І всі сміялися з Ісуса, (слов’янською «и ругахуся Ему»). Взявши дванадцятилітню дівчинку за руку, Ісус каже: «Талифа, куми», що означає: «Дівчино, тобі говорю: встань!» І в той момент вона встала і почала ходити.
Дорогі браття та сестри, звернімо увагу ще раз на це чудо. Господь каже: «Вона не вмерла, а спить». Ці слова заспокоюють і нас з вами. Спаситель називає нашу смерть сном. А чому? Тому що буде загальне Воскресіння мертвих, і почуємо голос Сина Божого, і оживуть усі мертві і «увійдуть ті, хто творив добро у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло – у воскресіння суду».
Отже, віруймо в Господа нашого Ісуса Христа, у воскресіння мертвих і у майбутнє життя вічне живою, глибокою, сердечною вірою. І не тільки віруймо, а живімо по-християнськи, аби досягнути блаженного воскресіння; стараймося стати стриманими і доброчесними, терплячими, незлобивими, смиренними і милосердними; стараймося вибачати один одного, допомагати ближнім на шляху до вічного Царства Небесного, а особливо стараймося смиренно молитися Господу, щоб Він послав нам свою благодатну допомогу і укріпив нашу віру. Амінь!
ієрей Андрій Броновицький,
клірик храму Волинської ікони Божої Матері, м. Луцьк
