В ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Господь наш Іісус Христос, проповідуючи слово Євангелія, особливий акцент робив на відносини людей між собою. Бажаючи навчити нас правильно вибудовувати наші стосунки та зберігати відчуття любові один до одного, Він дає дуже просте та зрозуміле для нас правило християнського життя. Господь каже: “Як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними” (Лк. 6, 31).
В чому ж полягає особливість цього правила? Людина, в першу чергу, як будь-яка істота має інстинкт самозбереження. Бажаючи зберегти своє життя, комфортно та повноцінно існувати, вона постійно прагне для себе кращого становища. Це відчуття спонукає нас уникати небезпеки, піклуватись про своє здоров`я, про свій матеріальний стан, положення в суспільстві. Під дією цього відчуття ми не лише прагнемо досягати для себе усіх благ, але й бажаємо, щоб кожна людина робила нам лише добро, співпереживала та сприяла усім нашим бажанням в досягненні щасливого та комфортного життя.
І дуже часто ми заходимо надто далеко в піклуванні про себе, впадаємо в самолюбство та зловживаємо добрим ставленням оточуючих до себе. Це, звичайно, призводить до відповідної реакції на несправедливість: люди, відчуваючи корисливе відношення до себе, починають бути до нас холодними, уникати, іноді відповідати гнівом. І нам здається, що проблема у інших людях, що вони злі та лукаві, адже не прагнуть нам добра, а діють у своїх інтересах. Відповідно, ці відносини, будуючись на взаємності, продовжують погіршуватись і часто люди врешті решт стають ворогами.
І як нам змінити цю ситуацію? Як повернути гармонію у відносинах? Господь знову нам нагадує прості слова: “Чини до людини так, як би ти хотів, щоб чинили до тебе”. І тут нам потрібно зрозуміти основну річ, а саме значення слова “ЧИНИ”. Ми чуємо лише слова, “…щоб ставились до тебе”. Тому вимагаємо гарного відношення до себе і забуваємо, що спочатку повинна передувати наша дія “…чини з ними”. Повинен бути наш власний приклад того, чого ми хочемо від людей, які нас оточують, для себе.
Щойно ми розібрали принцип зародження ворожнечі. Як бачимо, рушійною силою цього процесу став наш посил, наше ставлення, котре віддзеркалилося на нас. А ми, забувши перше слово Господнього правила “ЧИНИ” , вирішили, що погана поведінка ближнього є безпосередньою образою в наш бік, а не реакцією на наші дії. Отже, зрозуміло, що відповідь “злом на зло” має лише один кінець.
Тоді, що нам робити в такій ситуації? Наприклад, перед нами давній друг, чи знайомий, якого ми тепер вважаємо ворогом. Як правильно тут чинити? Господь говорить про це страшними для нас словами. Він каже, щоб ми любили ворогів наших. Наша природа відразу противиться, бо як можна любити ворога, як пробачити того, хто чинить нам зло. Нам, немічним людям, спочатку потрібно розібратись у самому понятті “ворог”. Проаналізувати, чи дійсно той, кого ми ним вважаємо, є насправді ворогом. Адже буває, що думаємо так про людей, які відповіли негативом на наш поганий вчинок. Так виходить “замкнуте коло” образ і люди стають ворогами.
Чи дійсно людина, котра сказала щось недоречне, несправедливе, причинила нам душевний біль, чи відповіла злом на наше зло, тепер є ворогом? Невже ті обставини, котрі виникли в такій ситуації, настільки важливі, що ми не можемо через них переступити заради відновлення миру? Адже ворогами люди не народжуються, завжди є певні причини, чому ми сьогодні так когось називаємо. Можливо, саме зараз варто згадати про заповідь Господню, у якій і йдеться про гарне ставлення до ближніх, особливо, якщо бажаємо того ж для себе.
Маючи намір виправити ситуацію, потрібно проаналізувати всі дії. І, можливо, вдасться побачити, що насправді багато тих, кого ми вважаємо ворогами, стали ними внаслідок наших дій та є лише відображенням наших вчинків.
Варто зробити крок на зустріч, задля примирення. Але людині дуже часто важко визнати свою помилку. Нам здається, що ініціатива буде проявом слабкості. Але, насправді, це навпаки прояв великої мужності, любові та переживання за свою душу та душу ближнього. І лише високе почуття любові дійсно може дати нам силу, щоб усвідомити необхідність примирення та зробити цей крок.
Звичайно, не кожна людина, котра нам чинить зло, може зрозуміти прояв нашої любові, коли ми робимо кроки на зустріч. На жаль, не кожен може бути розчуленим нашими благими намірами. Людина, зіпсована злом, може противитись добру та продовжувати відповідати злом навіть на добре ставлення до неї. Але навіть тоді нам варто намагатися зберегти свою душу від того негативу, який ця людина виливає і не дозволяти заволодіти ним своєму серцю.
Звісно, ми повинні захищати себе від кривди справедливими діями, проте намагатись не допустити в своє серце ненависті. Адже, в такому випадку ми будемо переможені нашим кривдником, бо його злі дії забруднять нашу душу і це буде найбільшою шкодою, яку можуть причинити нашій душі.
Проте, захищаючи себе, ми повинні не забувати про Божий суд. Боячись пройнятися ненавистю та не стати на один щабель із кривдником, ми повинні віддавати право справедливої помсти Богу. Адже Господь, Сам перебуваючи на хресті та терплячи страшні муки, просив Отця простити Своїм кривдникам, бо вони не знають, що чинять. Господь жалів тих, через кого Він страждав, бо знав, яка страшна кара чекає на них. Так і сьогодні, Ісус Христос закликає нас не вбивати свої душі злобою до ворогів, адже Він знає, яка справедлива відплата чекає на них Страшному суді. Амінь.
Свящ. Віктор Даукуліс
