Стародавнє передання, записане ще в Іпатіївському літописі, говорить, що християнську віру приніс на українські землі святий апостол Андрій Первозваний. Проходячи з проповіддю Євангелія Скифію, він дійшов до Дніпровських гір, де пізніше постало місто Київ, благословив ці гори і провістив, що на них засяє благодать Божа, постане велике місто і побудовано буде багато церков. Християнське сім’я, посіяне святим апостолом Андрієм, не щезло без сліду.
Починаючи з ІІІ століття, а особливо з ІV століття після Різдва Христового, віра християнська значно поширюється на українських землях. В ІХ столітті на слов’янські землі прийшли брати Кирил і Мефодій, як місіонери, послані біля 862 року грецьким імператором Михаїлом до Болгарії, Моравії і Паннонії. Відомо, що єпархія святого Мефодія, який був архієпископом Моравським, простягалася до річок Стир і Буг.
Благословення української землі святим апостолом Андрієм і турбота про неї святих братів Кирила і Мефодія принесло свої плоди. З ласки Божої на ній засіяла благодать Божа більша, ніж в інших місцях. На нашій землі постав цілий сонм угодників Божих, які являються небесними заступниками українського народу. Немало святих угодників було і на Волинській землі.
Пів тисячоліття назад, у західних регіонах української землі, з милості Божої, народився крепкий духом і вірою ревнитель православної віри преподобний Іов, ігумен Почаївський.
Преподобний Іов був родом із Галичини, з Покуття. Він був сином православних батьків на прізвище Залізо. Народився біля 1551 року і в хрещенні отримав ім’я Іоанн. На десятому році життя він покинув батьківський дім і вступив до сусіднього Угорницького монастиря. Тут він покірно і старанно служив братії, за що ігумен монастиря постриг його в ченці. А коли став повнолітнім, тобто мав 30 років, то прийняв з волі настоятеля, священний сан, а незабаром – велику схиму.
Швидко по всій Галичині і Волині рознеслася слава про подвиги і доброчинності преподобного Іова. Звернув на нього увагу головний тодішній оборонець Православної віри і Церкви князь Костянтин Острозький. Він хотів упорядкувати внутрішній і зовнішній стан монастирів, які були в його маєтностях, тому послав преподобного Іова до Чернохресного монастиря на Дубенському острові. Відомо, що він був у Дубенському монастирі більше двадцяти років. Преподобний Іов у Дубно перебував у той час, коли в Бресті у 1596 році була оголошена унія, яка принесла багато біди і нещастя православному народу.
Перебуваючи у Дубному, преподобний Іов дбав не тільки про спасіння своє і братії, але й про благо всього православного народу.
Князь Костянтин Острозький мав своє братство з вчених людей, яке працювало над поширенням освіти. Найважливішою справою цього братства було видання першодрукованої слов’янської Біблії в 1581-1582 рр. Нема сумніву, що братство преподобного Іова і братство князя Острозького працювали в злагоді, мали спільну мету та ідею – оборону Православ’я, для якої князь Острозький не шкодував матеріальних засобів як в Дубно, так і в Острозі.
Преподобний Іов біля 1604 року покинув Дубенський монастир і пішов на Почаївську гору, що «віддавна сяяла світлістю багатьох чудес». В Почаєві був монастир, заснований, згідно передання, ще в ХІІ столітті київськими монахами, що втікали від татар. Братія цього монастиря незабаром обрала преподобного Іова своїм ігуменом. Ставши ігуменом, преподобний Іов насамперед дбав про матеріальні засоби для монастиря. Замість древньої дерев’яної церкви Успіння Божої Матері була збудована кам’яна церква в ім’я Святої Трійці і до цієї церкви було перенесено чудотворний образ Божої Матері. Монастирське життя все більше і більше упорядковувалося, збільшувалась кількість братії та богомольців. Хоч різні події, напади татар порушували спокійне життя монахів, одначе дбайливість і досвід преподобного Іова побороли всі труднощі.
Одночасно зі своїми подвигами, турботами про монастир і братію, преподобний Іов дбав і про православну освіту. Коли він прийшов до Почаївського монастиря, там була друкарня. Це дало можливість поширювати книги не тільки через переклад і переписування їх, а й через друкування. Преподобний Іов був дуже трудолюбивий. Цілими днями він працював, а ночі віддав молитвам Господу Богу. Доживши до ста літ, він відійшов з цього світу 28 жовтня 1651 року. Похоронили його в Почаївському монастирі. Сім років святі мощі його знаходилися в могилі, а 28 серпня 1659 року були відкриті.
Коли Почаївський монастир в 1720 році став уніатським, граф Миколай Потоцький просив римського папу визнати преподобного Іова святим і в католицькій церкві, але папа не погодився, бо довідався, щоб преподобний Іов був щирим прихильником Православної віри і боровся проти латинства та унії.
Православна Волинь святкує його пам’ять три раз на рік: 19 травня, 10 вересня та 10 листопада.
Протоієрей Петро Мазур,
Настоятель Свято-Троїцького храму
с. Рудка Козинська
(Копачівський благочинний округ)
