14.4 C
Lutsk
Вівторок, 29 Вересень, 2020
Проповіді

Проповідь у день Вознесіння Господнього

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Слава Богу!  Дорогі брати і сестри!

Сьогодні Свята наша Православна Церква святкує одне із 12-ти найбільших свят року, Свято Вознесіння Нашого Спасителя, Ісуса Христа, на небо.

40 днів після Свого Славного Воскресіння наш Спаситель перебував на землі разом із своїми учнями, готуючи їх до прийняття Божественної благодаті. В сьогоднішній день, Вознесіння Господнього, ми прославляємо закінчення земного служіння нашого Господа всьому людству і одночасну Його розлуку з Своїми учнями. В своїй прощальній розмові Спаситель говорив до апостолів: «І знов покидаю світ і йду до Отця» (Ів. 16:28). Адже, Воскрес з мертвих, перемігши смерть, Спаситель не міг бути на землі. Закінчивши Свій земний подвиг, який доручив Йому Отець Небесний, Ісус Христос возноситься на небо та входить в Свою славу, яку Він мав ще до створення світу.

Після Свого Воскресіння з мертвих і до Його Вознесіння Христос продовжував навчати Своїх учнів розуміти Святе Писання, розповідав їм про Царство Боже. Він промовив до них та й сказав: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть всі народи, хрeстячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів і ото Я перебуватиму з вами повсякчас аж до кінця віку”. (Мт. 27: 18-20) Він наголошував на тому, що вони є вибрані учні Його, які будуть проповідувати всьому людству добру звістку про Його Славне Воскресіння, будуть відпускати гріхи, хрестити та навчати всьому тому, що Він заповідав. Після Воскресіння і до Вознесіння Господь готовив Своїх учнів до великого покликання – апостольського служіння, доручаючи їм звершувати Свої діла.

Під час одного із Його явлень Своїм учням, Господь велів їм, щоб вони зібралися в Єрусалимі, Христос з’явився їм таємно. При цій зустрічі Спаситель пояснив їм, для чого Йому необхідно було постраждати та померти за людей. Після цього Він, заспокоюючи їх від їхньої розлуки, наказав їм залишатися в Єрусалимі та чекати Утішителя – Святого Духа. Розмовляючи з учениками, Христос вивів їх з міста та пішов до Віфанії, де на вершині гори Оливної, зупинився та підняв руки і благословив апостолів. Учні були вражені тим, що на їхніх очах Христос почав віддалятися від них, піднімаючись вище і вище на небо. Несподівано біля них з’явилося два Ангели у яскравому одязі, які говорили до них: «Чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Дії 1: 11). Ангели сповістили учням, що Господь знову прийде на землю так несподівано і в усій Своїй Славі, як возносився.

Святий євангеліст Лука повідомляє, що учні, котрі були присутні при Вознесінні Господа, радісними повернулися до Єрусалиму (Лк. 24, 51-52). Чим же була викликана їхня радість?

Основою для цієї радості була любов апостолів до Христа Спасителя і тверда віра в Його обітницю. Вознесіння Господнє свідчило про те, що Він від Бога прийшов і до Бога відходить і нас співвознесе до престолу Небесного Царства. Раділи святі апостоли, тому що вірили, що Ісус Христос не залишить їх сиротами, зішле їм Утішителя, Святого Духа, і невидимо перебуде з ними. Раділи святі апостоли і в передчутті благодатної вічності, бо Господь сказав, що йде приготувати їм місце, щоб взяти їх туди, де Сам буде перебувати.

Дорогі брати і сестри!  Свята Єлеонська гора була місцем не тільки одного Вознесіння Господнього на небо. Тут Спаситель показав приклад лагідності та смирення, коли направляючись у Єрусалим, сів на молодого віслюка. Його очікували, як царя, а Він явився дуже просто, подавши нам приклад не піклуватися про світську славу. Коло підніжжя Єлеону Господь плакав над Єрусалимом. Він передбачив страшне невірство і жорстоку озлобленість мешканців міста в час Своїх хресних страждань і смерті, коли весь народ буде кричати: “Розіпни  Його!” Таке ж невірство і озлоблення знаходимо інколи і ми у своїх душах. Також на  Єлеоні Спаситель говорив учням про кінець світу і про Своє друге пришестя, і про ознаки наближення Страшного суду. На Єлеоні в Гефсиманському саду Господь молився до кривавого поту і просив Бога Отця, пронести мимо Нього чашу страждань.

Вознесіння Спасителя, подібно Його смерті та Воскресіння, входило в Божественний план нашого спасіння. Ще псалмопівець Давид взивав: “Піднесіть князі свої брами, і увійде Цар слави” (Пс. 23, 7). Господь знав, що буде прославлений на небесах, і тому в перший день Свого Воскресіння сказав Марії Магдалині, що відходить до Отця (Ін. 20, 17), хоч і потім ще залишався на землі впродовж 40 днів. Його пречисте людське єство прагнуло до Престолу Отця, але через любов до апостолів Він продовжував залишатися ще на землі, щоб вчити їх про Царство Боже (Дії 1, 3).

Господь наш Ісус Христос видимо і урочисто зійшов на небо, щоб відкрити шлях невидимій благодатній дії Святого Духа, бо всі особи Святої Тройці приймають участь у нашому спасінні. Діло відкуплення людства було звершене Ісусом Христом, а діло благодатного освячення належало звершити Святому Духові. Возносячись на небо, Христос – Спаситель відкрив всім віруючим в Нього благодатний шлях до Отця Небесного. Цим шляхом хреста, очищення, самовідданості, внутрішнього відновлення можна досягнути і нам висоти святої слави.

Як ми бачимо, що на Службі Божій Вознесіння та на іконі, свідком цієї славної події, була Божа Мати. Пресвята Богородиця найбільше зa всіх страждала, бачачи Свого Улюбленого Сина, який висів на хресті, але тепер Вона найбільше від усіх раділа, бачачи Його славу.

Свято Вознесіння є тим днем, у якому ми згадуємо ту подію, яка сталася дві тисячі років тому. Вознесіння Господнє має велике значення для людей різного часу і містить у собі глибокий догматичний зміст. Христос одночасно був Богом і людиною і вознісся на небо, і сів праворуч Бога Отця, тим самим возніс нашу людську природу до Божественної оселі на небо, де повинно базуватись наше життя. Апостол Павло говорить: «Життя ж наше на небесах, звідки чекаємо Спасителя, Господа Ісуса Христа» (Фил. 3:20).

Ми  –  християни, і коли в нас є промінчик Божественної любові, смирення, співчуття до ближніх, то це означає, що ми стараємося жити згідно тих засад, про які говорив наш Спаситель, коли перебував на землі. Джерелом, де ми можемо дістати промінчик того світла, яким сіяли ангели під час Вознесіння, є місце, яке називається Храм Божий – Церква. Адже Церква є Тіло Христове і наскільки ми є близькі до Церкви, настільки ми є близькі до неба в своєму земному житті. Розлучаючись зі Своїми учнями, Господь наказав їм перебувати в храмі і прославляти Бога, поки не отримають благодать Святого Духа. Чим частіше ми будемо перебувати у церкві «до неба піднесімо серця», ми дістанемо те світло. Господь заповідав нам: «Де двоє чи троє зберуться в ім’я Моє, там і Я посеред них» Мт. 18:20. І коли ми приходимо до храму Божого, то завжди пам’ятаймо, що Господь є присутній тут в здійсненні Таїнств. Коли ми, отримуючи всі блага від Господа, Який віддав Самого Себе ради нашого спасіння, прийнявши на себе наші немочі та гріхи, лінуємося ходити до церкви, не сповідаємося перед Господом за свої гріхи, не дотримуємося постів, то це говорить про нашу байдужість до Господа.

Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Велика була заслуга апостолів, бо вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, які вірять в Нього, не бачивши: «Блаженні, що не бачили й увірували!” (Ін.20,29).  Вознесіння Христове стверджує нашу надію. Уже сам факт, що Христос людську природу возніс на небо, дає нам надію, що і ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: “І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були, де Я” (Ін.14,3).

Христос Спаситель, як людина, прийшов у світ, звершив місію спасіння людської природи, показав нам, яким шляхом потрібно йти, і вознісся на небо, запевняючи нас у тому, що ми йдемо правильним шляхом, якщо будемо йти за Ним.

Тому ми, християни, повинні жити так, щоб завжди бути готовими увійти до оселі Небесного Царства. Потрібно також дбати про те, щоб постійно у серці нашому горів світильник віри, а життя щоб постійно збагачувалось ділами милосердя і любові до ближніх, щоб удостоїтись участі у вічному Царстві Христовому. Ось чому і святі апостоли побожно поклонилися Вознесінню Христовому і з великою радістю повернулися додому.

Сьогодні, ми бачимо, що Ісус, вознісшись на небо, не покидає землі. Він піклується і турбується про свою Церкву, хоче обдарувати її ласками і дарами Святого Духа. У святі Вознесіння Христового і ми повинні перебувати в радості, бо Господь приготував нам місце, щоби ми були взяті туди, де перебуває Він у славі Отця. У цьому наша надія, у цьому наша радість, тому що будемо там, де і Він, Наш Спаситель. Амінь.

Прот. Павло Сковорода

Свято-Іоанно-Златоустівський храм с.Немир

(Копачівський благочинний округ)

Вас може зацікавити

Митрополит Онуфрій: Як правильно зробити найголовніший вибір у житті

Редактор Головний

Предстоятель: Не втратити себе в сучасному потоці інформації допоможе постійне читання Євангелія

Редактор Головний

Проповідь у неділю 12-у після П’ятидесятниці

Редактор Головний