Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сорок днів минуло з тих пір, як ми святкували пришестя у світ Сина Божого. А сьогодні Ісус у храмі, але ще не як Господь храму, а як жертва Богу, як Первісток Матері і, більше того, як Первісток усього роду людського.
За єврейськими законах, мати, яка народила свого первістка – хлопчика, повинна була на сороковий день прибути до Єрусалимського храму і виконати звичай: принести жертву, якою вона ніби викуповувала сина у Бога, тому що всі первістки ізраїльські були присвячені Йому. Младенець – Бог, Котрого небо вмістити не може, лежить на руках у Діви Марії. У цьому ми бачимо дивне смирення Боже: Творець світу стає безпомічним младенцем, щоб пройти все людське життя від початку до смертного часу, поріднитися з нами і повести нас за Собою у Життя Вічне.
Богомладенець приноситься в храм. У єдиному істинному храмі багато людей, але ніхто не помітив, що в храм прийшов Той, Кому храм присвячений – Всесильний Бог і Повелитель, майже ніхто…
Бог Отець влаштував так, що Його Сина у храмі зустрічають найбільш гідні люди. Цікаво, що Він обрав для цієї зустрічі не вчених, не тих, котрі обіймають високі посади, а найбільш благочестивих людей. Він призвав Симеона, який був уже глибоким старцем. За його праведне життя Бог обіцяв, що той не помре, поки не побачить своє спасіння, не побачить Того, Котрий переміг його смерть. Призвав Господь і від жінок найбільш гідну на цю зустріч: не красуню, не освічену, не знамениту, не відому своїм мистецтвом – ні. Стареньку призвав! Але яку? Яка, вийшовши заміж, не довго прожила у шлюбі, залишившись вдовою, все своє подальше життя повністю присвятила Богу.
Сьогодні, у день свята Стрітення Господнього, ми спостерігаємо зворушливу картину: старець Симеон тримає на своїх руках сорокаденного Младенця, а свята праведна Анна пророкує про Нього і повідомляє про пришестя Владики неба і землі. Праведний Симеон пригортає до свого серця Богомладенця, і з його вуст виривається молитва, яку ми повторюємо тепер на кожному всенощному бдінні: «Ныне отпущаеши раба Твоего, Владыко… с миром…»( Лк.2,29). Щастям і миром дихають ці його останні слова. Тепер він може спокійно йти із цього світу з надією на своє вічне щастя за гробом.
Яка повчальна і спасительна для віруючої душі ця подія із земного життя Господа нашого Ісуса Христа! Вникнувши у це євангельське послання, кожен християнин може подумати: Яке було б щастя, якби Господь сподобив мені побачити Його, почути Його слова, доторкнутися хоча б до краю Його одежі або окропити Його пречисті ноги сльозами своєї любові і покаяння. Потрібно сказати, що ми не позбавлені цієї можливості. Ми маємо ту ж саму радість, котру досягнув на схилі літ праведний Симеон Богоприємець. Серед нас і з нами завжди наш Христос Спаситель. Перед вознесінням Своїм Він сказав учням і всім своїм послідовникам: «Я с вами во вся дни до скончания века» (Мф.28,20).
Упродовж всього свого земного життя, скількома б роками воно не вимірювалося, в залежності від волі Божої, ми маємо щасливу можливість зустрічатися з Господом і Спасителем та відчувати від цього почуття радості, миру і блаженства.
Ми зустрічаємося з Богом у таїнстві хрещення, таїнстві миропомазання, під час молитви. Ми зустрічаємося з Богом при звершенні будь-якого доброго діла. Коли ми робимо щось добре людям, то ми робимо це Самому Господу. Коли ми прощаємо тим, хто зрадив, образив нас, то знайте, що душа наша зустрілася із всепрощаючим і смиренним Ісусом. А кому з нас невідоме особливе захоплююче почуття, коли ми любуємося красою природи, душа наша не може не помітити в усьому цьому руку великого Творця.
Але найбільше благодатних і радісних зустрічей з Господом ми маємо у храмі Божому. У святому храмі Господь відкриває нам Свою святу волю словами святого Євангелія через пастирів Церкви, через богослужіння. Тут святі ангели, тут особливий покров Цариці Небесної над нами, тут особлива присутність Божа. Святий храм – це рай небесний на землі. У храмі Божому звершується найбільше з усіх чудес на землі – перетворення хліба і вина в спасительне тіло Господа і животворящу Його кров. Коли ми грішимо, благодать Божа відходить від нас, але Господь кличе нас до Себе через таїнство покаяння. А у таїнстві причастя Господь входить у нашу душу, освячує, укріпляє і готує нас для вічного життя.
Дорогі браття та сестри! Це все земні наші зустрічі. Але буде і остання наша зустріч з Христом для всіх людей, для всього людства. Нікого ця зустріч не мине: чи ця людина вірить у Бога, служить Йому вірно, чи людина ця не віруюча. Усі предстануть перед Господом на Страшному Суді і отримають нагороду по своїх ділах. На землі нам дані час, сили, засоби і можливість зустрічатися з Богом, щоб ця остання зустріч була не страшною, а радісною і блаженною. Щоб зустріти нам радісно Господа в друге славне Його пришестя, навчимося зустрічати Його на землі, в усі святкові дні, у храмі, вдома, на кожному місці, в постійній молитві – бесіді з Богом, в частому і чистосердечному покаянні, у спасительних ділах віри, любові і добра, особливо у звершені милостині, в достойному причасті Святих Христових Тайн. Таким чином, все життя ми повинні готуватися до цієї зустрічі. Наше життя повинно відповідати євангельському вченню. Ми повинні християнами не тільки називатися, але й бути такими у житті, дорожити своїм святим і високим званням християнина.
Будемо і ми, дорогі брати та сестри, молитвами праведного Симеона і пророчиці Анни процвітати у вірі, праведності і благочесті, щоб і нам здобути благодать Святого Духа, і зустрівшись з Господом, почути голос праведного Судді: «Приидите, благословенные Отца Моего, наследуйте Царство, уготованное вам от создания мира». (Мф. 25,34). АМІНЬ.
Свящ. Микола Яковлюк,
настоятель Свято-Троїцького храму с. Олика
(Ківерцівське благочиння)
