16.8 C
Lutsk
П’ятниця, 29 Березень, 2024
Проповіді

Проповідь у день пам’яті святих рівноапостольних Константина та Єлени

21 травня за старим стилем Православна Церква молитвно святкує пам’ять святих рівноапостольних царя Константина і матері його цариці Єлени. Вони є не лише угодниками Божими, а й особами історичного значення для нашої Церкви.

Цар Констянтин, який народився у 274 році, був сином Констанція Хлора, який управляв Галлією  і Британією. У 306 році батько помер, а воїни обрали імператором його сина – 32-річного цезаря Константина.

Римський імператор Діоклітіан в 303 році підняв страшне гоніння на християн. Почали нищити святі храми і палити богослужбові книги. Християнам під страхом страхом смерті було заборонено сходитися на спільну молитву, а всіх, хто відмовлявся приносити жертву поганським богам, катували, вбивали, виганяли з рідного краю.

Жорстоке гоніння тоді почалося з того, що стали грабувати та руйнувати із застосуванням воєнної сили християнські храми в Нікомедії, столиці східної Римської імперії, де за один раз було спалено до 20 000 віруючих християн. А після цього жахи гонінь перекинулися на Сирію, Палестину, Малу Азію та Єгипет, Італію. Про ці жахи свідчать літописи тих часів: “…залізо притуплялося і лопалось, мучителі втомлювались і працювали позмінно, згідно черги“.

На початку свого панування імператор Константин проголосив свободу віросповідання. Фанатик поганства Максиміан Галерій на сході, а також жорстокий тиран Максентій на заході ненавиділи Констянтина і надумали позбавити його влади, а за можливості і вбити. Імператор Констянин дізнався про наміри Максиміана та Максентія і, попри свої слабкі військові сили, оголосив війну Максентію за насильництва, які той чинив над християнами в Римі.

Констянтин молив Бога дати йому знамення, яке б підбадьорувало його воїнів у боротьбі проти поганських військ. Господь почув його молитву. Одного дня імператор і все його військо побачили на небі великий, як сонце, сяючий хрест, на якому були слова: “Цим переможеш“. Ніхто не розумів, що означає це видіння. Але вночі Констянину явився Спаситель з Хрестом в руці і наказав, щоб військо з таким самим знаменом йшло у бій і ним перемогло ворога. Костянтин повелів зробити таке знамено і на ньому було прикріплено полотнище з вибитими золотом літерами “ХР”. Це дві перші літери імені Христос. Одночасно було запрошені християнські священники, які розповідали про чудеса і непереможну силу Святого Хреста.

Констянтин здобув блискавичну перемогу над Максиміліаном і Максентієм та став повновладним правителем Західної частини Римської імперії. У 313 році Костянтин видав Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли він став єдиним імператором всієї Римської імперії, розширив закон Міланського едикту про свободу християнського віросповідання на всю імперію. Після трьохсотлітнього гоніння на Церкву Христову християни вперше дістали можливість відкрито сповідувати свою віру у Христа.

Відмовившись від поганської віри, імператор залишив Рим і встановив столицю на сході імперії – у місті Візантії, яке перейментували на Константинополь. Імператор Констянтин був переконаний, що лише християнство може об’єднати велику різнорідну Римську імперію. Він всіляко підтримував Христову Церкву, турбувався про духовенство, повертав із заслання християн, давав їм пільги, звільнив від данини храми Божі. Цей закон не розповсюджувався на поган та іудеїв. Сам же давав великі пожертвування на будівництво храмів.

Мирне життя християнської Церкви було порушене появою єретиків, які вимагали повторного  хрещення над християнами, що відступили під час гонінь. Але ця єресь була відкинута двома Міланськими Помісними Соборами у 316 році.

Найбільшого горя для Церкви принесла єресь Арія, яка не визнавала Божества Ісуса Христа. Для осудження цієї єресі Констянтин скликав Перший Вселенський Собор у 325 року в місті Нікеї. У ньому взяли участь 318 єпископів. Цей собор відомий нам тим, що на ньому святий Миколай, єпископ Мир Лікійський, у своєму виступі осудив Арія та вдарив його по щоці. Собор єресь засудив, а щоб в майбутньому не виникало суперечок, склав Символ Віри, у якому є слова “Єдиносущний Отцю”. Ці слова назавжди закріпили у свідомості православних християн істину про Божество Ісуса Христа, який прийняв людську плоть для викуплення всього людства від прокляття та смерті.

Після Нікейського собору святий Констянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви.

Турботами імператора було віднайдено Хрест Господень. Для цієї святої справи Констянтин направив у Єрусалим свою матір царицю Єлену, виділивши для цього великі кошти. Зусиллями цариці Єлени, турботами Єрусалиського патріарха Макарія, з Божою допомогою в 326 році було знайдено Животворящий Хрест Господень, на якому був розп’ятий Ісус Христос.

Перше благодатне чудо від Хреста відбулося так: при урочистому перенесенні дорогою зустріли похоронну процесію і на покійника поклали хрест – покійник воскрес. Це стало свідченням і доказом того, що це саме той Хрест, на якому Господь Ісус Христос Своїми муками викупив людство від гріха та дав надію на Воскресіння. Віднайдений Животворящий хрест цариця Єлена віддала на збереження патріарху Макарію.

Перебуваючи у Палестині, цариця Єлена потурбувалася звільнити й очистити всі місця, які були пов’язані з життям Ісуса Христа і його Пречистої Матері. На цих святих місцях вона почала будувати храми. Над печерою гробу Господнього сам імператор Констянтин збудував величний храм на честь Воскресіння Христового.

Частину святого хрестого дерева цариця взяла з собою і вручила імператору Констянтину, при цьому роздавала щедру милостиню убогим, хворим і немічним, влаштовувала розкішну трапезу, на якій сама прислуговувала біля гостей.

Здійснивши велику історичну і святу подію – віднайдення Хреста Господнього, цариця повернулася у Константинополь, де у 327 році мирно відійшла до Господа.

Наприкінці свого земного життя Костянтин здійснив військовий похід проти персів. Тут у поході і місті Нікомедії він відчув себе слабким і, підготувавшись покаянням, молитвою і читанням Свого Письма, прийняв святе хрещення. Відійшов до Господа святий Констянтин у день Святої П’ятидесятниці в 337 році на тридцять другому році свого царювання.

Тіло його з великим торжеством було перенесене в утворений ним град Константинополь і покладено згідно заповіту в церкві Святих Апостолів у гробниці, яку він сам приготував. Сьогодні ж він живе вічним життям у вічному царстві Христа Бога нашого, якому з Отцем і Святим Духом честь і слава во віки віків. Амінь.

За великі труди на відродження Церкви Христової святі Костянтин і Олена іменуються рівноапостольними.

прот. Петро Мазур 

Рудка-Козинська 

(Копачівський благочинний округ) 

Вас може зацікавити

Проповідь у першу поминальну суботу Великого посту

Редактор Головний

“Духа пришестя… і надії виконання”: проповідь у День Святого Духа

Редактор Головний

Проповідь у день вшанування ікони Божої Матері “Споручниця грішних”

Редактор Головний