-2.8 C
Lutsk
Четвер, 26 Листопад, 2020
Проповіді

Проповідь у день пам’яті Іова Почаївського

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

«Ублажаем тя, преподобне отче наш Иове, и чтем святую память твою, наставниче монахов, и собеседниче Ангелов». Такими словами сьогодні Православна Церква прославляє великого подвижника Волинської землі Іова, ігумена та чудотворця Почаївського.

Народився преподобний в заможній віруючій сім’ї, що мала прізвище Залізо, на Галичині, і при хрещенні отримав ім’я Іван. Батьки Іван та Агата були побожні та христолюбиві, в такому ж дусі виховали майбутнього подвижника. Він змалку відрізнявся від своїх однолітків смиренням, чесністю, був не багатослівним. У десятилітньому віці хлопчик покидає батьківській дім та оселяється в Угорському Спасо–Преображенському монастирі.

Будучи послушником, отрок Іван став ревносно нести монастирський послух, і незабаром на дванадцятому році життя отримав монастирський постриг з ім’ям Іов.

Преподобний, попри свої роки, став прикладом і взірцем для братії, своїм життям даючи зрозуміти їм їхні достоїнства і недоліки. У тридцятилітньому віці інок приймає сан священика, слава про його чернече життя розійшлася далеко за межі Галичини. Про його рівень чернечого благочестя дізнався князь Костянтин Острозький і звернувся до ігумена Угорницького монастиря, щоб той відпустив преподобного. Тому що йому були потрібні помічники для зміцнення Православ’я в боротьбі з войовничим католицизмом і унією. Невдовзі братія монастиря обрала Іова ігумена. Таким чином молодий монах став ігуменом Дубенської обителі. У важкий час для Православ’я Господь покликав преподобного до пастирського служіння. Під покровительством князя Острозького Дубенський ігумен організовує переписування та поширення книг духовно–релігійного змісту слов’янською мовою. Двадцять років ігумен Іов прослужив у Дубенському Хрестовоздвиженському монастирі.

У 1604 році таємно преподобний покидає обитель, бажаючи усамітнитись, оселяється на Почаївській горі, де було явлення Пресвятої Богородиці. Ченці там проводили затворницьке життя в окремих печерах і сходилися до церкви тільки на молитву. Але чернець в усамітненні пробув недовго.

Побожна пані Ганна Гойська пожертвувала до Успенської церкви чудотворну ікону Божої Матері й обдарувала обитель землею і маєтками. Через короткий проміжок часу малочисельна братія, відчувши у преподобному велику духовну силу, обрала його ігуменом монастиря. Подвижник, який шукав усамітнення, знову став пастирем людських душ.

І ось великий аспект любитель молитовної тиші та пустельництва береться за будівництво облаштування обителі. Великий тягар покладений Господом на плечі преподобного пов’язані з розбудовою духовним устроєм і захистом обителі і братії від католицизму та унії.

Діяльність Ігумена Почаївського в часи латинської навали набула особливого значення. Духовною висотою свого життя він прихилив до себе серця багатьох православних християн. Деякі заможні волинські шляхтичі залишилися вірними і ставали на захист святині від ворогів Православ’я.

Особливо складною була боротьба з Анджеєм Фірлеєм, племінником благодійниці Ганни Гойської. Ставши власником спадщини, він заборонив інокам брати воду. Преподобний Іов, помолившись Пресвятій Діві Марії, з братією змушений був копати криницю в скелястих грунтах монастирської гори. На глибині сорок шість метрів з’явилась вода.

П’ятдесят років життя віддав облаштуванню Почаївської Лаври преподобний. Вона стала його життям, світлом душі, надією. Незважаючи на безперервні піклування про благоустрій монастиря та самозречену подвижницьку працю, преподобний прожив рівно 100 років. 28 жовтня 1651 року, прередрікши за тиждень час своєї смерті, преподобний відслужив Літургію і, попрощавшись з братією, безболісно та мирно відійшов до Господа. Іноки з щирими сльозами поховали виснажене подвигами тіло свого наставника.

Одного разу подвижник з’явився у сні Київському митрополиту Діонісію (Балабану) з такими словами: «Бог хоче відкрити кості мої». Видіння повторювалися тричі. Після третього видіння митрополит вирушив до Почаївської обителі і разом з братією відкрили труну преподобного. Святі мощі були нетлінними.

Завдяки подвигам, молитві, тяжкої фізичної праці преподобного Іова був збудований і облаштований Свято–Успенський монастир. Уже багато років і до сьогоднішнього дня паломники з усіх кінців світу їдуть у Почаїв, щоб помолитися до Святої Богородиці, яка явилася на Святій горі і залишила відбиток стопи, та преклонитися до нетлінних мощей преподобного Іова, побувати в печерці, там, де усамітнювався подвижник для молитви і напитися цілющої води гори Почаївської.

Свято Успенська Почаївська Лавра стала своєрідним осередком православ’я і духовності для нашого українського народу. Як і в ті далекі часи так і сьогодні вороги православ’я намагаються забрати святиню, але боголюбивий народ з братією молиться до Бога, щоб Господь захистив обитель, щоб кожен бажаючий православний християнин зміг прибути в Лавру для покаяння, духовного очищення і зцілення своєї безсмертної душі. Амінь.

Прот. Серафим Сімонович,

настоятель Свято-Преображенської гонимої громади села Четвертня 

(Старосільський благочинний округ)

Вас може зацікавити

Великий піст – складний шлях, йдучи яким християнин подібний альпіністу, що ризикує зірватися зі скелі, – проповідь у перший день Святої Чотиридесятниці

Редактор Головний

Як навчитися молитись. Поради Святителя Феофана Затворника. ВСТУП

Редактор Головний

Проповідь у день Святої Трійці

Редактор Головний