6.1 C
Lutsk
Середа, 28 Лютий, 2024
Проповіді

Проповідь у день пам’яті благовірного князя Ігоря

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні Свята Православна Церква вшановує пам᾿ять святого благовірного князя Ігоря, а саме перенесення його мощей з Києва до Чернігова.

Святий Ігор належав до роду Ольговичів, був сином Олега Святославовича. Жив князь в першій половині ХІІ століття. Брав участь в походах і боях. Час його життя припав у важкий період, коли велась боротьба за першість на Русі між Ольговичами і Мстиславовичами. У 1138 році київським князем став старший брат Ігоря Всеволод. Його гордовите правління тривало всього декілька років і було наповнене багатьма війнами. Через це київський народ незлюбив Всеволода. Після того, як князь оголосив, що  у випадку його смерті правління перейде до його брата Ігоря, ненависть до Ольговичів серед народу наростала все більше.

В 1146 році помирає князь Всеволод. Князь Ігор приймає владу. Мимоволі вся та ненависть народу переходить на князя Ігоря. Народне віче, яке присягалося у вірності князю, пізніше відрікається від нього. Коли відбувається битва під Києвом між військами князя Ігоря і Ізяслава Мстиславовича, київські війська переходять на сторону Ізяслава. Князя Ігоря беруть полон. Таким чином його князівство протривало всього два тижні.

Будучи у полоні, святий сильно захворів і міг померти. Будучи тяжко хворим, приймає рішення прийняти монашество. Він був пострижений у монахи з ім᾿ям Гавриїл в Київському Феодосіївському монастирі. Після цього Божим промислом князь одужав. Зцілений не тільки тілом, але й душею князь Ігор більше не шукав влади і не намагався повернути втрачене. Він розумів, що і життя, і влада дається Богом. Залишився в монастирі, проводив свій час у молитвах і роздумах над життям. Любив читати церковні книги, цікавився церковними піснеспівами і часто ходив на богослужіння. Сумлінно виконував монастирський устав, молився і постився.

Тим часом боротьба за Київ тривала. Двоюрідні брати князя Ігоря вирішили заманити князя Ізяслава Мстиславовича в похід, щоб його вбити. Коли задум чернігівців відкрився, обурені київляни обурилися. Маючи бажання помститися роду Ольговичів, київське віче вирішило розправитися над князем-монахом. Духовенство і сам князь Ізяслав старалися вразумити їх і не допустити кровопролиття, проте їм цього не вдалося. Перебуваючи у храмі, монах Ігор молився за богослужінням перед іконою Богородиці. Увірвавшись під час служби, його схопили, вивели за ворота монастиря і по звірячому вбили. Після цього ще й наругалися над бездиханним тілом. Ввечері, коли тіло князя Ігоря принесли в храм, то Бог явив чудо – в храмі загорілися свічки. На наступний день князя-монаха похоронили на окраїні Києва у монастирі святого Симеона.

Через деякий час від мощей стали проявлятися чудеса. У 1150 році князь Чернігівський Святослав Ольгович переніс мощі свого брата у Чернігів в Спасо-Преображенський собор.

Якщо подивитися на життєвий шлях князя Ігора, побачимо, що він нелегкий. Після свого зцілення, він змінює своє життя, можна сказати, що стає зовсім іншою людиною. Згадуються слова зі Святого Письма: «Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, і йде за мною» (Мк.8:34). Так і святий князь, прийнявши монашество, зрікається свого гордовитого я і, піклуючись про свою безсмертну душу, несе життєвий хрест. Залишається в монастирі, проводить своє життя в молитвах і роздумах про життя. Він відкриває своє серце для Бога.

Ми з вами, дорогі брати та сестри, теж маємо кожен свій хрест. Ці слова Святого Письма звернені і до нас. У нашому земному житті ми буває робимо помилки, живемо в гріху і доволі часто духовно падаємо. На прикладі святих угодників Божих бачимо, що у своєму житті нам потрібно проявляти смирення, любов, інші християнські чесноти та уповати на Бога. Якщо ми будемо старатися нести свій хрест добровільно, без ропоту, відкривати своє серце для Бога, а закривати для гріха, то Господь обов᾿язково нас благословить і допоможе нам.

Молитвами святого благовірного князя Ігоря хай укріпить Господь всіх нас у цей непростий час, дасть нам сили безропотно нести кожному свій життєвий хрест і прославляти Нашого Творця. Амінь.

Свящ. Олександр Літинський 

(Рожищенський благочинний округ) 

Вас може зацікавити

Слід навчитися тому, щоб на літургії бути не спостерігачами, а її учасниками, – архієпископ Нафанаїл

Редактор Головний

Проповідь у неділю 22-у після П’ятидесятниці

Редактор Головний

Проповідь у день вшанування Казанської ікони Божої Матері

Редактор Головний