Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь
Дорогі браття і сестри, сьогодні ми звершуєм пам’ять Рівноапостольного князя Володимира. Для нашого народу ця людина має величезне значення. Для нас події 988 р. здаються якимись занадто далекими. Ця подія тисячолітньої давності – Хрещення Київської Русі.
Задаймося головним питанням: «А яким же був князь Володимир?» Наскільки реалістично його описав літопис?
Чин рівноапостольний Церква лиш надає особам, які просвітили цілі країни. А це дуже важкий процес, який без Бога неможливо здійснити. Історики сперечаються: чи добровільно охрестився наш народ, чи під тиском? Спробуйте зараз змусити когось насильно піти у Церкву на богослужіння. У вас нічого не вийде. Напевно, швидше за все – це був довготривалий, але добровільний процес тому, що наші предки були далеко не такими, які ми зараз. І князю Володимиру вдалося зробити те, що не змогли звершити його батько Святослав і бабуся Ольга.
Певно однією з причин охрещення є те, що народ любив свого князя і слухався його, і сам князь Володимир молився і бажав просвітлення свого народу. Йому мало було того, що він – православний. Так і ми, браття і сестри, повинні в повсякденному житті старатися, щоб перлину віри пізнали всі наші родичі, близькі, знайомі.
Нам у наш час здається, що ми повинні замкнутись в собі, що нашого сусіда по хаті має просвіщати хтось інший, і не має ні до кого діла. Яке щастя і релігійне піднесення певно відчували наші предки, коли люди масово хрестились, як будувались Церкви, як модно було ходити в Церкву. Але зараз, на жаль, в Церкву стало ходити не модно, більшість соромиться бути православним, ховаючись, йдемо у Церкву.
Ми забули, браття і сестри, хто ми є, і забули своє коріння. Тому, молитвами святого князя Володимира, нехай возсіяє зірочка православної віри в наших серцях, і нехай вогник нашого серця загориться, як в ті далекі часи у 988 р. Амінь.
Ієрей Олександр Шмигаль,
Настоятель Свято-Георгіївської парафії
с. Кульчин
(Луцький кафедральний благочинний округ)
