Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні нам було запропоновано дивне євангельське благовіствування про чудесне зцілення Господом нашим Ісусом Христом слуги римського сотника.
Господь наш Ісус Христос під час свого земного життя звершував багато чудес: воскрешав мертвих, декількома хлібами нагодовував тисячі людей, ходив по морі як по суші… В Євангелії більш всього описано випадків чудесних зцілень від різних хвороб. Господь зціляв біснуватих, прокажених, паралізованих, сухих, сліпих, німих. Зціляв при різних обставинах не тільки іудеїв, але й язичників, в будь-якому місці, в будь-який час, по проханню самих людей чи інших, чи навіть без всякого прохання. Він сам спішив до тих, хто потребував Його цілительної допомоги.
Єдине, що Господь вимагав від тих, кого зціляв чи їх рідних чи друзів – це твердої віри в Його Божественну всемогутність. Він творив чудеса там, де бачив прояв такої віри. «Бодрись, дочко! Віра твоя спасла тебе» (Луки 8, 48), – сказав Господь зціленій ним кровоточивій жінці; «по вірі вашій нехай буде Вам» (Матвія, 9, 29), – двом сліпим; «не бійся, тільки віруй, і буде спасенна» (Луки 8, 50), – начальнику синагоги Іаіру про його дочку; «о жінко, велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш» (Матвія 15, 28), – жінці-хананеянці.
В сьогоднішньому Євангельському читанні говориться про чудо зцілення, звершене Господом у відповідь на проявлення незвичайної твердої віри. «Йди, і як ти увірував, нехай і буде тобі» (Матвія 8, 13), – сказав Господь капернаумському сотнику, здивувавшись силі і твердості його віри.
Як проявилась ця віра? Коли Господь у відповідь на прохання сотника про зцілення його розслабленого і дуже стражденного слуги сказав: «Я прийду та зцілю його», сотник відповів: «Господи, я недостойний, щоб ти увійшов під мою покрівлю; скажи тільки слово, той одужає слуга мій» (Матвія 8, 7-8).
Яке розуміння свого недостоїнства! Яке глибоке смирення! Яка тверда віра! Почувши про чудеса, які звершував Христос, сотник увірував в Нього і по цій вірі звернувся до Нього з проханням про зцілення свого хворого слуги. Він відчував своє недостоїнство через те, що був язичником, і відчував свою неготовність для близького спілкування з такою високою і святійшою Особою.
Один з отців і вчителів Церкви Блаженний Августин так говорить про сотника: «Рахуючи себе недостойним, щоб Христос ввійшов в його дім, він був визнаним достойним того, щоб Господь поселився в його серці, – більш кращий дар, бо Христос заходив в помешкання багатьох, наприклад, в дім гордовитого самооправдателя фарисея (Луки, 7, 36; 14, 1), але їх серця були позбавленні Його присутності. Але сотник прийняв в своє серці Того, Кого він не приймав в свій дім. Він показав тверду віру Господа як у Всесильного і Чудотворця, так що по його щирому переконанні одного слова Господа було достатньо, щоб видужав хворий слуга».
В підтвердження своєї віри у всемогутність слова Господнього сотник зіслався на свій досвід воєначальника: «Бо хоч я чоловік і під владою, але маючи під собою воїнів, скажу одному: підійди, і він йде; а другому: прийди, і приходить; і наймитові моєму: роби те, і робить» (Матвія, 8, 9). Якщо я, сам будучи підвласною людиною, – як би говорить сотник, – наказую своїм підлеглим і вони виконують мої накази, то тим більше Ти, Який не знаходишся під владою, можеш використовуючи Своє духовне Небесне Воїнство завжди і всюди звершувати Твою волю.
Така віра пробудила здивування в Самого Господа. Євангеліст говорить: «Почувши це, Ісус здивувався, і сказав до тих, що йшли за ним: істино кажу вам, навіть в Ізраїлі не знайшов я такої віри» (Матвія, 8, 10). І ця віра відразу була нагороджена: «Йди, і як ти увірував, нехай і буде тобі». І одужав слуга його у той же час (Матвія 8, 13).
Дорогі браття і сестри, розслаблений і страждаючий слуга був зціленим Господом по вірі його господаря сотника.
В чому особливість віри сотника, якої і ми можемо повчитися у нього? Яка була ця віра? Перш за все, як ми вже зазначали , сильною і твердою – «скажи тільки слово, і видужає слуга мій». Чи є у нас хоча б подоба такої віри?
Ми дуже часто звертаємося до Господа з молитвою про зцілення від різних хвороб, але далеко не завжди отримуємо те, чого просимо, тому що наша віра не настільки тверда. В своїй молитві ми проявляємо не настільки тверду віру, якої нам не вистачає, а скільки у ній сумнівів, вагань і навіть лицемірства. Слово Боже нам говорить: «Коли хто скаже горі цій: піднімись і кинься у море, і не сумніватиметься в серці своїм, а матиме віру, що станеться по його слову, то буде йому, що тільки скаже» (Марка, 11, 23). «А той, хто сумнівається,- по словах апостола,- нехай не думає отримати що небудь від Господа» (Якова, 1, 6-7); «хто завагається , то душа Моя його не вподобає» (Євреям, 10, 38), – говорить Господь.
Накінець, віра сотника поєдналась з гарячою любов’ю до ближнього. Саме ця любов і співчуття навіть не до рідної людини, а до свого слуги, спонукала його звернутись до Спасителя.
Чи є в нас така віра, яка діє любов’ю? Чи проявлялась наша віра у справах любові до ближнього? На жаль, дуже часто в наших вчинках проявляється не любов, а ворожість до ближніх, холодність та байдужість до них. Звертаючись до Бога за допомогою в своїх потребах і хворобах, ми або носимо в собі неприязнь і злобу на свого ближнього, або проявляємо байдужість до бід інших людей, забуваючи попередження Апостола про те, що буде «суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя» (Якова, 2,13).
«Йди, і як ти увірував, нехай і буде тобі», – сказав Господь сотнику. Ці слова стосуються і нас. Ми всі отримуємо від Господа по мірі нашої віри. І ми звертаємось до Господа з різними проханнями, але далеко не завжди отримуємо прохане. Це відбувається частіше всього саме тому, що наша віра не володіє тими властивостями, якими володіла віра сотника. Вона не тверда, слабка, хитка, не поєднана з глибоким смиренням, а також відчуттям свого недостоїнства перед Богом, не виражається в діючій любові до ближнього. І тому нам особливо усердно необхідно дбати про утвердження своєї віри.
Вчіться, браття і сестри, віри у сотника, наслідуйте його смиренню і любові до ближнього. Тоді і наша віра стане приємна Богу, і Господь не відкине її, і на всі наші прохання ми почуємо Його благу відповідь: «Йди, і як ти увірував, нехай і буде тобі». Амінь.
Благочинний Кафедрального округу м. Луцьк
прот. Вадим Лебедь
