Євангеліє від Матфея було написане, передусім, для іудеїв – у ньому більше, аніж в інших Євангеліях, цитат зі Старого Завіту, які сповіщають про кінець світу, про Царство Боже. Через цей родовід святий Євангеліст Матфей ніби звертається до боговибраного народу. Він від нас, але ми – чи входимо у Його родовід, чи належимо ми Його роду, від того що Йому належало так прийти у світ?
Цей родовід закінчується іменем праведного Іосифа, “чоловіка Марії”, – як сказано у Євангеліє, – “від Якого народився Іісус, називаний Христос”. І далі ми чуємо, яке місце посідає праведний Іосиф в родоводі Христа. “Різдво Іісуса Христа було таким. Після обручення Матері Його Марії з Іосифом, до того, як зійшлися вони, виявилося, що Вона має у чреві від Духа Святого. Іосиф же, чоловік Її, будучи праведним та не бажаючи викрити Її, хотів таємно відпустити Її, але коли він подумав про це, Ангел Господній явився йому у сні та сказав: “Іосифе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, Жінку твою, бо Той, Хто родиться від Неї, є від Духа Святого”. Так просто і чудесно нам показано, що цей родовід праведного Іосифа не є у повному сенсі родовід Христа. Однак Господь приймає праведного Іосифа та всіх людей, імена яких ми чули, за Своїх предків.
Тим більше ми не є Його нащадками по крові. Однак Він називає нас Своїми рідними та Своїми чадами. Це звершується через дар Його благодаті. Як обрання Вибраної від усіх родів Пречистої Його Матері і як обрання праведного Іосифа бути Її обручником. Ми не можемо порівнювати себе з ким-небудь з великих обранців Божих, але Різдвом Христовим ми всі вступаємо з Богом у спорідненість.
Ці імені родоводу свідчить про те, що Христос захотів сприйняти всіх предків праведного Іосифа, тих, від кого Він не родився, але яких Своєю Божественною благодаттю Він робить гідними бути Його предками, предками Христа Месії. У цьому родоводы ми читаємо багато імен гідніших святих людей, які любили більше всього Бога, Боже добро. Таких як Авраам, Іссак, Іаків, Вооз, Єзекія та Іосія. Й імен людей, про яких, за суттю своєю нічого не сказано, тому що про них нічого не відомо. Людей, які не залишили в історії ніякого яскравого сліду – ні поганого, ні хорошого. Таких бльшість. Більшість таких людей в історії роду людського. І у цьому родоводі бльшість таких. Слідує порядок невідомих людей, про яких Священне Писання нічого не розповідає, окрім їх імен. Ми знаємо, що ці Єліакім, Азор, Садок, Акім, Єлеазар, Матфан – люди із будь-якого середовища та будь-якого походження.
Але набільш вражаючим є те, що у родоводі Спасителя ми знаходимо імена людей, які скоювали тяжкі ганебні гріхи перелюбства, вбивства та ідолопоклонства. Однак і вони, – від того, що Бог був для них єдиним сенсом та надією у житті, – незважаючи на свої падіння, продовжували, падаючи і встаючи покаянням, – і з ними все людство – свій шлях до Бога. Тут початок Євангелія, воістину благої звістки для всіх людей. Бог, що став людиною, приймає їх у Свій рід. З якого би то не було середовища, з якими би то не було гріхами. Усіх без єдиного виключення приймає Христос. І ми знаємо, що Він буде постійно називати Себе Сином Давидовим не тільки за любов Давида до Бога та за кроткість Його, але і тому що Давид не вберіг себе від страшних гріхів. Горе було би нам, якщо би в родоводі Христа були тільки бездоганні по чистоті та по вірі люди, якщо би Бог наш був тільки Богом Авраама, Ісаака та Іакова. Ми розуміли б, що Його життя – не наше життя. Але це не так, і надія наша велика.
Як добре, що Церква нагадує нам про це напередодні Різдва Христова! Він плоть від нашої плоті, Він від нас, Він бере на Себе гріхи Своїх предків та наші гріхи. Зі сльозами любові та вдячності наблизимося до джерела нашої радості. Будемо читати та перечитувати в Біблії історію чоловіків та жінок, описаних у цій книзі, та знаходить у них своє життя. Ця історія нашого усиновлення Богу, історія нашого прощення. Приготуватися до Різдва Христового значить підготуватися до того, щоб прийняти дар від Бога – Його любов, Його прощення, Його спорідненість. Прийняти Того, Якого ніяка людина не відлякує, ніяких гріх не відштовхує, ніякий грішник не приводить у відчай. І тільки цією Його любов’ю може вимірюватися наше покаяння.
Прийшовши у світ, Він взяв на Себе долі всіх людей, гріхи всіх людей, життя та смерть усіх людей. Принесемо новонародженому Богомладенця, як оспівує Церква невпинно у своїх стихирах, золото, ладан та смирну – нашу віру, надію та любов. І наша вдячність та хвалу за Його родовід від лиця всіх тих, з ким Він захотів бути у вічній спорідненості.
6 січня 2008 р.
