Один чоловік приготував багату вечерю і заздалегідь запросив гостей. Але коли настав час вечері, ніхто з них не прийшов. Тоді господар послав раба свого сказати запрошеним: “Ідіть, бо все вже готове” (Лк. 14, 17). Слуга виконав наказ, але час ішов, як і раніше, а ніхто не приходив: всі, ніби змовившись, відмовлялися й вибачалися. Побачивши це, господар розгнівався і дав рабу новий наказ: “Піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих” (Лк. 14, 21). Коли ж виявилося, що є ще вільне місце, господар велить ще раз піти на дороги й загороди й умовляти всіх прийти, щоб заповнився дім його.
Ті, що були запрошені заздалегідь, говорить святе Євангеліє, не прийшли з різних причин: один сказав, що купив землю і треба піти її оглянути; другий — що купив п’ять пар волів і потрібно їх випробувати; третій одружився і тому не зміг прийти. Яка, браття і сестри, жива картина, що нагадує нам наші справи і наше звичне життя з його турботами й тривогами, які постійно відволікають від усього величного й важливого! Як ми в своїх турботах і житейських виправданнях схожі на тих, хто відмовився прийти на вечерю! Ми також оглядаємо землю, милуємося тим, що купили, одружуємося, займаємося справами і не поспішаємо на заклик Господа прийти на бенкет духовного торжества і радості віри.
Свята Церква бачить у господарі, який влаштував багату вечерю, Отця Небесного; раб, якого послав господар кликати на вечерю — Син Божий Христос Спаситель; звані — це ми з вами, хто не слухає заклику Спасителя і любові Отця нашого Небесного.
Земне життя вимагає від людини великих турбот і уваги. Це правильно. І святе Євангеліє не засуджує наші земні труди і турботи. Але Євангеліє через того Раба — Сина Єдинородного — нагадує, що є ще й інші речі, “єдині на потребу”. Можна знайти вибачення тим, котрі не приходять на вечерю Господню; але, слухаючи Євангеліє, проникаєшся якимось почуттям образи за самого Господаря, Котрий запрошує, все приготував і чекає. Станьмо на місце Господаря й відчуймо всю гіркоту образи й розчарування.
Незважаючи ні на що, терпіння Господаря, Його заклики залишаються постійними й незмінними, постійною є любов Отця Небесного до нас, грішних і недостойних. Цей заклик лунає в усі часи і через усі наші життєві обставини. “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас… і знайдете спокій душам вашим” (Мф. 11, 28–29). Цей заклик постійно лунає в Євангелії, в житті, всередині нас. Він у наших святих храмах, у навколишній природі. Господь кличе нас до Себе через свята і недільні дні, через життєві незгоди й радощі, через наші хвороби й добробут. Господь чекає нас, о котрій годині ми б не прийшли.
Не будемо шукати, подібно до тих, що відмовилися прийти на вечерю, причин та приводів, які відволікають нас від усього святого і величного, бо ми богоподібні істоти і нам слід, крім усього житейського, усього, що годує і гріє наше тіло, дбати і про духовне, вічне. Хоча б зрідка, перемагаючи житейську суєту, слід подумати і про необхідне для душі – приходити в храм святий на вечерю Господню, щоб стати причасниками Небесного бенкету. Амінь.