9.4 C
Lutsk
П’ятниця, 30 Жовтень, 2020
Публікації

 Про тяжкість хреста святителя Тихона

Серед величезного сонму святих є люди, які стали символами своєї епохи й зіграли одну з ключових ролей в історії Церкви. Одним із таких світочів є Патріарх Московський Тихон (Бєллавін), 31-річчя прославлення якого і святкують православні 9 жовтня.

Усе життя святителя було наповнене якоюсь неймовірною кількістю випробувань, радощів і просто значущих подій. Про нього пишуть книги, і в рамках невеликої статті всього не розповіси, тому хотілося б зупинитися на деяких особливостях життєвого шляху святителя Тихона.

Почати хотілося б зі слів протоієрея Сергія Булгакова, який називав Патріарха «стражем дому Господнього»: «Лише деякі особи в Церкві настільки трагічні в своїй земній долі і в той же час настільки явно відзначені особливим помазанням божественного обрання, вік, слабкий вірою, шукає ознаки, та ознаки не дадуться тим, хто не хоче бачити або чути. Але для тих, хто має очі й вуха, наш час повен великих чудес, і з цих знамень і чудес одним із найбільш вражаючих, як велика милість Божа до Руської Церкви у дні гонінь і горя, був Патріарх Тихон».

«Тепер, Владико, сідайте Ви на моє місце, а я піду відпочину».

Кілька разів святитель, не будучи ще главою Руської Церкви, мав можливість розмовляти з праведним Іоанном Кронштадтським. Так от, незадовго до своєї блаженної кончини отець Іоанн сказав: «Тепер, Владико, сідайте Ви на моє місце, а я піду відпочину».

Через кілька років ці пророчі слова збулися, і владику Тихона обрали Московським Патріархом. На відкритому  в серпні 1917 року Помісному Соборі думку народу було виражено в словах селян: «У нас більше немає Царя, ні батька, якого ми любили; Синод любити неможливо, а тому ми, селяни, хочемо Патріарха».

Не можна не сказати, що сходження митрополита Тихона на патріарший престол відбувалося в історичній атмосфері, що не мала аналогів. По-перше, за стінами Успенського собору Московського Кремля вже вирувала Жовтнева революція, а по-друге, сам процес обрання висловив сенс того, як майбутній Патріарх розумів своє архієрейське служіння.

Ми знаємо, що з трьох кандидатів визначених голосуванням, вибір глави Руської Церкви здійснювався шляхом жеребкування. Після двох століть поневолення державою в рамках синодальної системи Церква нарешті отримала можливість вільно обрати свого видимого главу – Патріарха.

Обрання Патріарха за допомогою жеребу з трьох вже обраних претендентів є природним виразом стародавнього соборного принципу «изволися Духу Святому і нам».

Протоієрей Іоанн Мейєндорф пише, що святитель Тихон, подібно до священномученика Ігнатія Богоносця, своє предстоятельство розумів саме як предстоятельство в любові і чітко усвідомлював всю відповідальність «за єдність єпископату, а тим самим і всієї Церкви… при дотриманні тієї ж єдності з єпископатом і вірянами всієї Вселенської Православної Церкви». Взагалі обрання Патріарха за допомогою жеребу з трьох вже обраних претендентів є природним виразом стародавнього соборного принципу «изволися Духу Святому і нам».

*   *   *

Служіння святителя Тихона було нелегким. Лідери виниклого в 1917 році обновленського розколу звинувачували його в консервативності поглядів і нездатності зрозуміти сенс соціальних змін Росії. Після виходу Патріарха з-під арешту в 1923 р., вони змінили свою думку і стали говорити про «правильність» нового церковного шляху. Тільки ось тепер на святителя повстали свої. Наприклад, тодішні насельники Данилового монастиря, багато з яких згодом прийняли мученицьку кончину, таврували владику слабким пристосуванцем.

Патріарх Тихон благословляє народ. Фото foma.ru

Спочатку обновленцям не сподобалося видане в січні 1918 року відлучення «явних і таємних ворогів Церкви». Потім прихильники різного роду апокаліптичних сподівань звинуватили Владику Тихона в лояльності до чинної влади. Але ми повинні розуміти, що святитель дбав не про свій авторитет, який серед більшості християн і так був високий, не про свою історичну роль, а про благо Церкви. З одного боку він проявляє цілком справедливу нетерпимість до обновленців, як зрадників, узурпаторів, наклепників і порушників канонів. З іншого ж боку, з 1919 року Владика розуміє, що нова соціалістична влада не є якесь тимчасове явище, не група ідеологічних фанатиків. До 1923 року вона вже перетворилася на державу, стала країною. Ось тут християнам і потрібно проявляти певну «лояльність», навіть якщо держава є безбожним джерелом гонінь на Церкву.

Християни ніколи не були ворогами тієї країни, в якій їм доводиться чи доводилось проживати. Це стосується як перших трьох століть життя Церкви, так і сучасного становища послідовників Христа, наприклад, в Індії, Мозамбіку, Нігерії і навіть нашій Україні. Ворогами нас робить сама влада, при цьому Церква ніколи не переставала молитися за своїх утискачів, але бачачи беззаконня – не мовчала. Це чи не гідний приклад для нас з вами.

На тлі обновленського розколу Владика не міг та й не мав права відмежовуватися від держави або йти в підпілля.

Давайте тепер на словах самого Патріарха Тихона повчимося жити в сучасних реаліях. У посланні до Ради Народних Комісарів Владика пише наступне: «Цілий рік ви тримаєте у своїх руках державну владу і вже збираєтеся святкувати річницю жовтневої революції, але річками пролита кров братів наших, безжально убитих на ваш заклик, волає до неба і змушує нас сказати вам гірке слово правди… Ви розділили весь народ на ворогуючі між собою країни і вкинули його в небувале по жорстокості братовбивство. Любов Христову ви відкрито замінили ненавистю, і, замість миру, майстерно розпалили класову ворожнечу».

А ось уривок з «Відозви Святішого Патріарха Тихона і групи ієрархів Православної Руської Церкви», датований серпнем 1923: «Нині Церква рішуче відмежувалася від всякої контрреволюції. Відбулася соціальна революція. Повернення до колишнього строю неможливе. Церква не служниця тих нікчемних груп російських людей, де б вони не жили – вдома чи за кордоном, які згадали про Неї лише тоді, коли були ображені російською революцією, і які хотіли б Нею (Церквою) скористатися для своїх особистих політичних цілей. Церква визнає і підтримує Радянську владу, бо немає влади не від Бога».

 

Знайдення мощей Патріарха Тихона в Донському монастирі. Фото: pravoslavie.ru

Святитель Тихон тоді не знав, що чекає Церкву в майбутньому, не знав, що настала духовна «ніч» затягнеться на десятиліття. Перш за все, він прагнув зберегти канонічний єпископат, проповідь, богослужіння і доступність таїнств для народу. На тлі обновленського розколу владика не міг та й не мав права відмежовуватися від держави або йти в підпілля. І потрібно сказати, що церковний народ йому повірив – не пішов за розкольниками і не став маргіналізуватися.

Щоб постаратися гостріше відчути тягар хреста покладеного на плечі святителя Тихона, давайте знову дамо слово отцю Сергію Булгакову: «Стати жертвою гріховного часу, бачити крах всього, не беручи в цьому участь, і в той же час нести всю відповідальність за неминуче зло, яке повинно прийти, – така доля кожного, хто був би покликаний на патріаршество в цих обставинах. Керманич Руської Церкви став за кермо в той самий момент, коли вибухнув ураган, розриваючи вітрила і ламаючи щогли… Тільки дивлячись прямо в обличчя жорстокого і безжального ворога, тільки з повним самовладанням і повною готовністю принести себе в жертву було можливо зійти на престол Патріархів».

Непогрішних в історичному плані особистостей не буває і у святителя Тихона є свої промахи, але цей факт анітрохи не принижує його прагнення знайти для Церкви найкращий вихід, коли щодня піднімалося питання Її виживання. Тут впору згадати слова апостола Павла: «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр. 4,12).

Непогрішних в історичному плані особистостей не буває і у святителя Тихона є свої промахи.

Сміливо можна сказати, що Патріарх Тихон був святий саме «намірами серцевими». Він жив Христом і думав тільки про Його Церкву, що і підносить його на максимальну висоту святительського служіння. Ще в 1918 році, коли життю самого Патріарха і багатьох священнослужителів загрожувала реальна небезпека, він сказав чудові слова: «Ми живемо в радісний час, ми бачимо здійснення ідей соборності». Сучасники і очевидці життя святителя Тихона часто згадують дивний спокій і ту саму радість, яка завжди сяяла від цієї прекрасної людини.

«Патріарх був ангелом Руської Церкви в дні випробувань. Він був охоронцем і стражем гідності верховної влади і свободи Церкви. Він вчив нас бачити в ній вищу і абсолютну цінність, яка не може бути підпорядкована якимось практичним міркуванням, які б високі вони не були, подібно до того, як не можна змінювати первородство на сочевичну юшку», – натхненно і для нас з вами підсумовує отець Сергій.

Вас може зацікавити

Потрібно ходити на Літургію, навіть якщо ми стоїмо там, як пеньки,- митр. Афанасій (Ніколау)

Редактор Головний

Преподобний Олександр Свірський: життя, сповнене чудес

Редактор Головний

Що таке пристрасті та як боротися з ними: поради прп. Паїсія Святогорця

Редактор Головний