Покаянна молитва Єфрема Сиріна займає особливе місце у великопісних богослужіннях. За церковним статутом вона не може звершуватися ні читцем, ні навіть дияконом, якому дозволяється богослужбове читання Євангелія, але лише священником.
Покаянна молитва складена у IV ст. великим християнським подвижником преподобним Єфремом Сиріном (сирійцем).
У які дні читається молитва Єфрема Сиріна?
Молитва читається у храмах на Часах в середу та п’ятницю сирної седмиці, протягом всієї Святої Чотиридесятниці, крім субот і неділь, а також у перші три дні Страсної седмиці. У ці ж дні вона включається в домашнє молитовне правило.
Щосуботи та неділі покаянна молитва не читається, але вже в неділю ввечері її читання поновлюється. У Велику середу в кінці літургії на «Буди имя Господне…» молитва преп. Єфрема Сирина читається останній раз в році.
Як звершується молитва?
Молитву Єфрема Сирина в храмі читає священник, стоячи обличчям до Царських врат. Спочатку він вимовляє три прохання, супроводжуючи кожне земним поклоном. Піднявшись після третього поклону, священник звершує дванадцять поясних поклонів зі словами «Боже, очисти мя грешного».
Після закінчення їх священик вимовляє молитву повністю і робить ще один земний уклін. Слідом за священиком поклони здійснюють всі, хто молиться у храмі. Вдома молитву Єфрема Сирина прочитують вголос, звершуючи поклони подібним чином.
Про що ми просимо в молитві?
Молитва Єфрема Сиріна – це молитва покаяння. В ній ми звертаємося до Бога та просимо про допомогу у боротьбі з пристрастями та у відновленні в нас добрих якостей душі – чеснот, які наближають нас до Господа.
«Господи и Владыка живота моего, дух праздности, уныния, любоначалия и празднословия не даждь ми.
Дух же целомудрия, смиренномудрия, терпения и любве даруй ми, рабу Твоему.
Ей, Господи, Царю, даруй ми зрети моя прегрешения и не осуждати брата моего, яко благословен еси
во веки веков. Аминь».
“Господи и Владыко живота моего” – Господар і Володар життя мого, Той, Хто дав мені життя.
“Дух праздности” – дух ледарства, лінь. Неробство – корінь всіх гріхів, тому що воно розслабляє тіло і душу. У кожної людини є дані Богом таланти та знання, які потрібно вжити на користь людям і на славу Божу.
“Уныние” – зневіра, похмурий тужливий душевний стан, коли людині все в житті показується лише з темної сторони. Як вчать святі отці, зневіра буває плодом неробства, коли людина і сама не може робити щось добре, і Богу про допомогу молитися не здатна.
“Любоначалие” – прагнення влади, любов до влади: в сім’ї, в дружніх відносинах, в колективі, в політиці. Нерідко саме неробство, лінь і зневіра наповнюють наше життя пануванням (любоначалієм). Лінь і зневіра перекручують наше ставлення до життя, позбавляють його сенсу, і, ніби компенсуючи це, народжується в нас спрага до панування. Кожна людина несе в собі зерна ось цих прагнень: придушити волю іншого, задушити її, підпорядкувати собі. Але прагнення володіти кимось – це диявольський стан душі, противний євангельському вченню й протилежний якостям Христа. Христос ніколи ні до чого не примушував і не нав’язував. Він завжди залишав людину вільною.
“Празднословие” – пустослів’я: порожні, лайливі слова, злі розмови, що призводять до засудження і образ. Правда виражається словом, але й диявольська брехня користується словом. Словом можна врятувати і вбити, надихати й отравити. Коли слово відхиляється від своєї божественної природи і призначення, воно стає пустим.
“Целомудрие” – цілісність, загальний благодатний незіпсований стан людини: її чесність, правдивість, чистота серця і розуму, добрий напрямок її волі. Іншими словами моральна чистота в справах, в словах і думках.
“Смиренномудрие” – це означає мудрість здорової людини. Смирення в даному випадку – це знати, чого ти вартий на тлі вічності. Не роздувати себе, як жаба в байці Крилова, а оцінювати себе, виходячи з здорового глузду. Без смирення немає і порятунку, тому що тільки тоді всі наші чесноти мають ціну в очах Божих, коли затверджуються вони на смиренні.
“Терпение” (терпіння) – це вміння зберігати незворушний дух в тих обставинах, які цій незворушності перешкоджають. Терпіння необхідно нам для отримання вічного спасіння, тому що тільки хто витерпить до кінця, – каже Господь, – спасеться (Мф.10: 22).
“Дух любви”. Любов – головний дар і головна мета всіх наших духовних праць. Саме любов змінює наше ставлення до ближнього з засудження на прощення та милість. Тільки через любов, яка приходить в пом’якшене і очищене серце, людина наближається до Бога – а це і є головна мета Великого посту.
“Ей, Господи, Царю, даруй ми зрети моя прегрешения и не осуждати брата моего” – Господи, Царю, дай мені бачити свої гріхи і не осуджувати брата свого. Чому ми просимо про це у Бога? Щоб не впасти в гордість. Засуджуючи ближніх, ми підносимось над ними, вважаємо себе кращими за них, і, як правило, не бачимо своїх гріхів, а це призводить до гордості. Гордість, як ми вже знаємо – це диявольський, Богопротивний стан душі. Коли ж ціломудріє (цілісність), смиренність, терпіння і любов з’єднуються в нас в одне ціле, коли ми “бачимо наші гріхи” і “не засуджуємо брата свого”, тільки тоді наш головний ворог – гордість – знищується в нас.
