Во ім’я Оця, і Сина, і Святого Духа!
«Учителю, яка найбільша заповідь в законі?» – з таким питанням, дорогі браття і сестри, звернувся до Господа Нашого Іісуса Христа один законник. І Христос відповідає йому: «Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всім розумінням твоїм – це найперша і найбільша заповідь, а друга схожа до неї: Возлюби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки».
Ось так не в багатьох словах Господь зміг вмістити все величезне поле заповідей і моральних обов’язків, весь закон і пророків.
Звичайно, дорогі браття й сестри, всі ми, як люди віруючі, розуміємо, що Бога потрібно любити понад усе, адже Він – наш Творець. Він так полюбив нас, що «віддав за нас на смерть Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне».
І, здається, ні в кого не виникає сумніву в тому, що потрібно любити Бога понад усе. Але перш ніж полюбити Його, потрібно навчитися бути вдячними Богові за те, що Він подарував нам життя, що ми маємо можливість молитися, дихати, бачити, чути, розуміти, любити і бути любимим, дякувати за ті радості, які Бог посилає нам, за те довготерпіння, завдяки якому Він, попри безчисленні гріхи наші, продовжує дні нашого життя, милує і годує нас, чекаючи нашого покаяння.
Дякувати Богові і за ті скорботи, які він нам посилає, як мудрий лікар, щоб терпеливо переносячи їх, ми очищали свої безсмертні душі. Тільки вдумаймося, дорогі браття й сестри, якою дорогою ціною Вселюблячий Бог спас від гріха, прокляття і смерті – ганебною і мученицькою смертю Єдинородного Сина Свого. Як нам це забути? Якими потрібно бути не вдячними, щоб після всіх цих жертв, благодіянь і милостей, якими Господь обдаровує нас, не відповідати Йому взаємною любов’ю, послухом, довірою?
Отець Небесний любить усіх нас без винятку. Він усіх нас милує і годує, усім світить сонце і падає дощ. І воля Божа є у тому, щоб і ми любили ближніх своїх так, як любимо самих себе. Без любові до ближніх не може бути любові до Бога. «Хто говорить: я люблю Бога, а брата свого ненавидить, той говорить неправду», – пише апостол і Євангеліст Іоанн Богослов, – «бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, якого не бачить?»
На кожну людину ми повинні дивитися, як на свого брата, бо всі ми дітьми Отця Небесного. Всі ми є початком Адама, усі ми причащаємось з однієї Чаші, хоч усі ми люди різні і за складом характеру, і за кольором очей, і за способом життя.
Серед нас, на жаль, трапляються і такі люди, які роблять нам зло, ненавидять нас. І у нас виникає питання, як можна любити таких людей. Преподобний Ісаак Сірін вчить нас: «Грішника люби, а діла цього ненавидь».
Тобто ми повинні розрізняти грішника і гріх. Грішника – як жертву гріха, як духовно хвору людину, ми повинні жаліти і любити, а гріх – ненавидіти. Адже ми не гніваємось на сліпу людину, якщо вона ненароком штовхне нас, бо розуміємо, що вона зробила це не навмисне. То чому ж гніваємось на грішника, адже він такий же сліпець, тільки духовний; якби він знав і розумів, що він робить і що його за це чекає, він ніколи цього не зробив би.
Отож і таких людей, дорогі братття і сестри, треба любити і жаліти, старатися не відповідати злом на зло, а навпаки – християнським терпінням і любов’ю покривати їхні немочі. Старатися любити Бога і любити свого ближнього, пам’ятаючи слова Христові: «По тому знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою». Амінь.
настоятель Олександро-Невського храму с. Підгайці,
прот. Дмитро Григорчук
