Про надмірні турботи
Надмірна турбота про речі життєві властиві людині невіруючій та малодушній. І горе нам, якщо ми, турбуючись самі за себе, не стверджуємося надією нашою у Бога, Який піклується про нас! Якщо видимих браг, якими зараз користуємося, не надаємо Йому, то як можемо чекати від Нього тих благ, які обіцяні в майбутньому? Не будемо такими маловірними, а краще будемо шукати найперше Царства Божого, це все додасться нам, за словами Спасителя (Мф. 6, 33).
Краще для нас зневажати те, що не наше, тобто тимчасове і минуще, і бажати нашого, тобто нетління та безсмертя. Бо, коли будемо нетлінні та безсмертні, тоді удостоїмось видимого Богоспоглядання, подібно Апостолам при Божественному Преображенні та приєднаємося до вищого розумного єднання з Богом подібно небесним розумам. Бо будемо подібно Ангелам та синам Божим.
Про зберігання серця
Ми невпинно повинні берегти серце своє від непристойних помислів та вражень, за словами: Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя (Притч. 4, 23).
Від уважного зберігання серця народжуться у ньому чистота, для якої доступним є бачення Господа, згідно вірувань вічної Істини: Блаженні чисті серцем, бо ті Бога узрять (Мф. 5, 8).
Що втекло у серце кращого, того ми без потреби виливати не повинні; бо тоді тільки зібране може бути у безпеці від видимих та невидимих ворогів, коли воно, як скарб, зберігається у середині серця.
Серце тоді тільки кипить, будучи запалене вогнем Божественним, коли у ньому є вода жива; коли ж вся виллється, то воно холоне, і людина завмирає.
Про молитву
Ті, хто істинно вирішили служити Господу Богу, повинні вправлятися у пам’яті Божій та безперервній молитві до Іісуса Христа, говорячи розумом: Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного.
Такою вправою, при збереженні себе від розсіяності та при дотриманні миру совісті, можна наблизитися до Бога та з’єднатися з Ним. Бо, за словами св. Ісаака Сиріна, по-іншому як без безперервної молитви, ми наблизитися до Бога не можемо (Слово 69).
Образ молитви дуже добре показав св. Симеон Новий Богослов (Доброт., ч. І).
У церкві на молитві стояти корисно з закритими очима та внутрішньою увагою; відкривати ж очі хіба тоді, коли засумуєш, або сон буде затягувати тебе і схиляти до дрімання; тоді очі звертати слід на ікони та на свічку, яка горить перед нею.
Якщо у молитві станеться, що розум віддасться в полон та розійдуться думки, тоді слід змиритися перед Господом Богом і просити прощення, говорячи: згрішив, Господи, словом, ділом, думкою та всіма моїми почуттями.
Тому завжди слід старатися, що не піддавати себе розсіянню думок, бо через це ухиляється душа від пам’яті Божої та любові Його під дією диявола, як св. Макарій говорить: всі диявола нашого зусилля направлені на те, щоб думку нашу від пам’яті про Бога і страху, і любові відвернути (Сл. 2, гл. 15).
Коли ж розум і серце будуть з’єднані у молитві та помисли душі не розсіяні, тоді серце зігрівається теплотою душевною, у якій засяє світло Христа, наповнюючи миром та радістю всю душу людську.
Переклад з рос. Любові Максимчук
