Найважча хвороба нашої епохи – це суєтні помисли мирських людей. У них може бути все, що захочеш, окрім добрих помислів. Вони мучаться, тому що не ставляться до обставин духовно.
Приміром, людина їде кудись машиною. У дорозі починає ламатись двигун, і вона приїжджає на місце призначення з невеликою затримкою.
Маючи добрий помисел той, хто запізнився, скаже так: «Мабуть, Благий Бог пригальмував мене невипадково. Хто знає: можливо, якби не виникло цієї затримки, я потрапив би в аварію! Боже мій, як мені дякувати Тобі за те, що Ти уберіг мене від небезпеки»! І така людина славить Бога.
А той, хто не має доброго помислу, поставиться до того, що сталося, недуховно і почне звинувачувати і хулити Бога: «Та що ще за невезуха! Мені потрібно було приїхати раніше, а я запізнився! Все наперекосяк! І все цей Бог».
