У сучасному супільстві часто побутує думка про те, що патріот – це лише той, хто одягнув вишиванку, або ж на будівлі власного дому виставив прапор, або ж поклав руку на серце, коли звучав гімн. Життя України та українців загалом після 24 лютого, страшної дати, яка поділила наше життя на «до» та «після», показало істинне лице всіх – і тих, хто лише називав себе «патріотами», і тих, хто такими є насправді. Не на словах, а на ділі…
Православні віряни громади храму на честь святого великомученика Димитрія села Вишнів Ківерцівського благочиння, без перебільшення, є саме щирими патріотами, які не гукають на увесь голос про свій патріотизм, але всіма силами показують це на ділі. Від першого дня повномасштабної війни вони допомагають українським захисникам, збираючи допомогу та передаючи її на передову.
«Наше життя, як, певно, і життя кожного українця, 24 лютого цього року поділилося на «до» та «після», – розповідає настоятель парафії священник Павло Чамахуд. – Ще до цього дня і за попереднього настоятеля громада збирала допомогу для наших захисників, щоправда це було раз на кілька місяців, то нині допомоги ми передаємо мало не щомісяця, а то й по кілька разів».
Справа у тому, що вишнівці допомагають українським військовим ще з 2014 року, часу, коли росіяни окупували Крим, частину Донецької та Луганської областей, часу, коли розпочалася Антитерористична операція, пізніше – ООС. Люди ще від тієї пори збирали для військових продукти, передавали консервації, плели маскувальні сітки. Чимало хлопців та чоловіків саме цього населеного пункту ще тоді, у 2014 році, відправилися на захист нашої Батьківщини. Нині ж, каже священник, місцеві добровольці відправилися обороняти свою країну і 24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення.
«Уже в день перших бомбардувань ми у храмі звершили молебень за Україну, за її перемогу, та відправили знову наших хлопців на передову», – розповідає отець Павло та веде розмову далі: – З Вишнева, направду, дуже багато чоловіків взяли до рук зброю у лавах ЗСУ, багато з них – це батьки наших вихованців, діток недільної школи».
Саме тому, наголошує священник, у сільському храмі вирішили не припиняти роботу недільної школи. Для дітей, чиї батьки на передовій, це стало втіхою, можливістю відволіктися, почути слово підтримки чи розради. «Зрештою, – підкреслює отець Павло, – і для таких військових-батьків – це розуміння, що їхні діти, тут, у тилу, в безпеці».
Ділиться батюшка і спогадами про те, як у перші дні повномасштабного вторгнення вишнівці зуміли відразу організуватися та зібрати допомогу для центру підготовки військових. Знесли віряни до храму і фінансову допомогу. 5000 гривень уже в перший день війни громада перерахувала на спеціальний рахунок допомоги ЗСУ.
Пізніше у селі за сприяння директорки дитячого садочку Галини Савчук був створений окремий штаб, на базі якого сільські жіночки щодва тижні і досі приходять випікати свіжі пиріжки та булочки для українських захисників.
Збирали допомогу православні вишнівці і для військовослужбовців, які боронили Київщину, відправляли гостинці і на Миколаївщину, де тримають оборону бійці 14-ої окремої механізованої бригади. Окремо збирали допомогу і для мешканців Сєвєродонецька, які довгий час потерпають від обстрілів та ракет.
Приєднувалася громада і до збору гуманітарної допомоги для постраждалих від окупантів невеличких сіл Київщини та Житомирщини. Нагадаємо, ми вже писали раніше, що спільними зусиллями кількох парафій Волинської єпархії вдалося завантажити два мікроавтобуса продуктами, предметами першої необхідності, засобами гігієни та іншим.
«Жителі цих сіл були невимовно раді нас бачити, адже це той період, коли також звільнили від рашистів Бучу та Ірпінь. Практично всі волонтери тоді ринули у ці міста. Тож люди в «глибинці» зустрічали нас зі сльозами на очах та словами: невже, невже і про нас не забули, – ділиться спогадами отець Павло Чамахуд, який теж у був у складі делегації з Волині, та підкреслює: Люди, які тільки вийшли на сонце, після довгих днів у підвалах та льохах, були справді раді нас бачити».
Передає громада волонтерам і церковні огарки – недопалки, які залишаються від спалених свічок. Мало кому відомо, але з них активісти виготовляють спеціальні свічки, які згодом наші захисники на передовій запалюють у закритих окопах. У вечірню та нічну пору задля економії електроенергії військові не використовують ліхтарі, до того ж вимикають генератори. Тож такі свічки – єдині, що забезпечують світло у темну пору доби.
Нещодавно ж настоятель парафії священник Павло Чамахуд уже втретє їздив до Польщі за гуманітарною допомогою для України, яку зібрали спільно віряни Польської Православної Церкви та інші християнські конфесії Польщі. «Брали усе, – пригадує клірик єпархії, – борошно, крупи, макарони, консервація, також медикаменти, підгузники, засоби гігієни, дитячі ігри та ще багато іншого».
Більшу частину привезеного спрямували на потреби єпархіального табору «Стежина добрА». Цьогоріч у ньому, з благословіння керуючого єпархією, архієпископа Волинського і Луцького Нафанаїла, безкоштовно приймають дітей військовослужбовців. Частину допомоги передали парафії селища Колки. Там проживає близько півтори сотні внутрішньо-переселених осіб з різних регіонів України, де ведуться активні бойові дії.
«Але найголовніше – це те, що ми, як православна громада, церковна, зрештою, вирішили не просто збирати і готувати їжу. Адже це, впринципі, може зробити кожна людина. Ми вирішили, що не менш важливою та потрібною буде також і наша молитовна підтримка. Тож з 14 березня і до сьогодні, ось уже більше 3 місяців у храмі постійно лунає молитва. Щодня з 8 ранку до 20 вечора парафіяни читають псалтир. Люди самі записуються, кожен окремо по дві години молиться за Україну, а також за наших воїнів, що захищають незалежність держави, або, напревеликий жаль, віддали за це своє життя», – ділиться настоятель храму.
Протягом усього цього часу храм у Вишневі відчинений, тож кожен охочий може приєднатися до молитви, поставити свічку чи подати записку.
Сумна подія сколихнула це православне село на початку червня цього року. За 8 років війни вперше тут прощалися із загиблим Героєм. «Це біль і велика втрата, але водночас це і пам’ять про Героя, яка змушує людей ще більше працювати задля наших військових та перемоги України», – кажуть самі вишнівці.
На завершення, отець Павло зізнається, що волонтерська діяльність у Вишневі, направду, як для села, то дуже і дуже значима. Адже ж не дарма у народі кажуть: з миру по нитці – голому сорочка.
Любов МАКСИМЧУК для газети “Дзвони Волині”
