Якщо Господь дарує людині можливість прожити якийсь вік, значить так треба. Значить даний вік є для неї необхідним і рятівним.
Людина немов дерево: спочатку мертва гілка після зими, потім брунька, квітка, зелена ягідка, ягода стигла і засохла ягода на гілці.
Найважче людині прийняти свій вік. Змиритися перед даністю. Молоді поспішають подорослішати, а ті, що подорослішали, хочуть повернути час назад, не бажають миритися зі своїми немічами і віковими змінами.
Але душа ж не має віку! Вона дана людині для вічності і старість їй не загрожує. Душа може тільки наповнюватися цілющою Божою силою, нести відбиток Божої краси.
Будь-який вік прекрасний. В юності у нас є сила, активність, ми можемо робити зримі речі, в зрілому віці є досвід і сили, а старість – природну розраду, коли загасають пристрасті, властиві молодості і залишається досвідченість і мудрість. Навіть хвороби є приводом для більшої мудрості і спокою. Саме тіло штовхає в старості до молитви, прохання, ненадіяння на себе і свої сили. І це розв’язує нам руки від гордині, умиротворяє.
Життя прекрасне! Господь Людинолюбець, обдарував нас незліченними скарбами, головним з яких є любов. І від нас залежить, чи навчимося ми любити життя і людей, чи зможемо не боятися віку і труднощів, бачачи в них не тільки складності, але і прекрасні можливості.
Найкращий вік – вік пізнання Бога. Поки ми пізнаємо Його, ми живемо.
Записала Наталя Горошкова
