– Геронде, чому люди сьогодні так страждають?
– Тому що вони ухиляються від праці. Комфорт – ось що приносить людям хвороби і страждання. У нашу епоху зручності зробили людей тупими. А м’якотілість, зніженість принесла і безліч хвороб. Як колись люди мучились, вимолочуючи пшеницю! Який же це був труд – але ж і хлібець – який же він був тоді солодкий! Хіба можна було побачити десь кинутий шматок хліба? Коли бачили, що впав шматок хліба, люди піднімали і цілували його. Ті, хто пережив окупацію, бачать зайву шкоринку хліба і дбайливо відкладають її про запас. А інші викидають зайвий хліб – не розуміють, якою ціною він дістається. Хліба не цінують – викидають його на смітник цілими шматками. Бог дає людям Свої благословення, але більшість людей не говорить за них навіть: «Слава Тобі, Боже». Сьогодні все дістається людям легко, без праці.
Нестатки дуже допомагають людям. Відчуваючи в чомусь нестачу, чогось позбавляючись, люди робляться здатними пізнати ціну того, чого в них не стало. А ті, хто свідомо, з міркуваннями і смиренністю позбавляють себе чогось заради Христової любові, відчувають духовну радість. Якщо хтось, приміром, скаже: «Така-то людина хвора, і тому сьогодні я не буду пити води. Нічого більшого, Боже мій, я зробити не можу». І якщо людина зробить це, то Бог напоїть її вже не водою, а солодким прохолодним напоєм – божественною розрадою.
Люди, які страждають, відчувають глибоку подяку за навіть вчинену їм дріб’язкову допомогу. А розпещене чадо багатих батьків нічим не буває задоволене, хоча мати з батьком і виконували б всі його забаганки. Така дитина може мати все і бути немічною, зриватися, лізти на стінку. Тоді як деякі нещасні дітлахи відчувають величезну вдячність за найменшу допомогу, яку їм надали. Якщо якась добра людина оплачує їм дорогу на Афон, то як же вони дякують і їй, і Христові! А від багатьох багатих дітей чуєш: «У нас все є, чому в нас все є?» Не відчуваючи нестатків ні в чому, вони пхенькають замість того, щоб дякувати Богові і допомагати біднякам. Це найбільша невдячність. У них нема недостатку ні в чому матеріальному, і тому вони відчувають у собі порожнечу. Батьки дають дітям все готовеньке, і через це діти повстають проти них, йдуть з дому лише з рюкзаком за спиною і тиняються по світі. Батьки дають їм ще й гроші, щоб вони телефонували додому і повідомляли, що в них все в порядку, але тим наплювати на батьківські прохання. Потім батьки починають їх шукати.
В якогось хлопця було все, але ніщо його не тішило. І от для того, щоб повештатися, він пішов з дому, ночував у поїздах, хоч був з доброї сім’ї. А якщо би в нього була якась робота, і він заробляв свій хліб у поті чола, то його праця мала б зміст, а він сам був би умиротворений і славословив Бога.
Сьогодні більшість людей не відчуває нестатків. Любочестя в них нема саме тому. Якщо людина не трудиться сама, то і працю інших оцінити не може. Знайти собі роботу «не бий лежачого», заробляти гроші і після цього шукати собі нестатків – та який в цьому сенс? От шведи, котрі на все, що потрібно для життя, одержують допомогу від держави і тому не трудяться, – [від неробства] тиняються по дорогах. Уся їхня праця йде намарно, вони внутрішньо неспокійні, тому що зійшли з духовних рейок. Вони безцільно котяться [по житті], як котяться по дорозі колеса, що зіскочили з осі – допоки не попадають у прірву.
