Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні ми з вами слухали притчу про нерозумного багача, який зібравши великий урожай і не маючи куди його сховати, вирішив зламати старі житниці і побудувати нові, набагато більші, щоб помістити туди все своє добро.
Зробивши це, сказав: “Душа моя, багато в тебе добра зібрано на багато років: спочивай, їж, пий, веселись”. Але Бог йому сказав: “Нерозумний! В ніч цю душу твою заберуть від тебе і кому дістанеться все те, що ти назбирав?” Заключаючи цю притчу, Господь додав: “Так буває з тими хто збирає добро для себе, а не в Бога багатіє”.
Зрозуміло, що в кожного з нас є певні надбання – фінансові чи матеріальні цінності, більші або менші, але “Не хлібом єдиним житиме людина” (Мф.4.4), а тут зовсім інше – спочивай – ні про що не турбуйся, розслабся, їж, пий, веселися, тобто живи в своє задоволення.
Останніх кілька десятиліть ми теж чуємо подібні заклики: “Ні в чому собі не відмовляй, живи на повну, розслабся, ні про що не турбуйся і так далі…’’, які роблять людину безпечною та вчать жити в своє задоволення і хоча не завжди це виходить, в силу тих чи інших обставин, але вона до того схиляється. Живучи так, ми потрапляємо в сіті різних залежностей – азартних ігор, алкогольних, комп’ютерних та безлічі інших. І ось людина проживає своє життя в безпечності.
Проте скільки б вона не жила, рано чи пізно приходить кінець – тобто смерть, і тоді кожен стикається з тим, про що він ніколи не думав – по його душу приходять святі Ангели та нечисті духи, між ними відбувається суперечка чия душа і він в трепоті і замиранні усвідомлює, що ось, тепер я бачу все те ,у що не вірив і не задумувався протягом усього земного життя.
Як би хотілося повернутися назад в молодість, чи в середні роки, щоб хоч щось виправити в своєму житті, щоб хоч трохи постаратися пожити для спасіння своєї своєї безсмертної душі, але на жаль, вже нічого вернути не можна. А життя пролітає дуже швидко. Воно не проходить, навіть не пробігає, воно пролітає мов стрімкий птах. Як казала мені колись одна старенька бабуся, нині вже покійна, з мого приходу, йдучи згорблено з паличкою поруч зі мною, після воскресного богослужіння:
“Батюшка, не знаю коли воно все пролетіло”. Так воно і буває, летить життя і те, як ми живемо, готує нам майбутню вічність.
Сьогодні в Євангелії ми чули заключні слова Спасителя: “Так буває з тими, хто збирає багатство для себе, а не в Бога багатіє”. Звичайно таке наше земне життя: людина турбується про хліб насущний, і це не гріх і Господь їй допомагає, але коли ця турбота переходить в надмірне накопичення, то виникає пристрасна прив’язаність до земних благ. Вона тримає серце людини на землі та заважає піднятись розуму над всім тлінним і з’єднатися з нетлінним, тобто з Богом. Тому Святі Отці вчать, щоб життя наше було подібне до колеса, яке котиться, і тільки однією точкою торкається землі, а все інше вгорі.
Так і людина, живучи на землі, має старатись не прив’язуватись до земного, щоб воно не керувало нами, та не заважало турбуватись про душу. У духовній літературі є один приклад, коли люди, йдучи, зустріли нагого чоловіка. У відповідь на запитання хто його роздягнув, він дістав із торбини Євангеліє і сказав: “Ось воно мене роздягнуло”. Бачучи іншого чоловіка без одягу та керуючись Євангельською заповіддю про любов до ближнього, він пошкодував його і віддав свій, залишившись при цьому без нічого. Це такий, напевно, один з найбільш яскравих прикладів, коли людина проявляє свою любов настільки, що віддає останнє.
Віддати останнє непросто, але поділитись завжди можна. І такими вчинками ми складаємо собі скарби на небі, де міль не їсть і ржа не точить. Святі Отці пояснюють, що все, яке ти віддав ближньому, є істинно твоє тому, що воно пішло на небо і там чекає тебе, а те все, що ти пошкодував, ти втратив, бо ти його з собою не забереш.
Тому дай Боже нам з вами пам’ятати про те, що скільки б в нас не було благ, матеріального чи фінансового достатку, стараймося, по можливості, складати скарби в небесну скарбницю, і не відкладаймо це на потім, щоб раптом нам не почути голос Спасителя, який скаже: “Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться все те, що ти назбирав?” Не збираймо скарбів для себе, а багатіймо в Бога. Амінь.
протоієрей Олександр Гринюк,
настоятель Свято-Покровського храму
села Мильськ
Рожищенського благочиння
