Волинська духовна семінарія – навчальний заклад, що славиться своєю історією, викладацьким складом та випускниками. Це духовна школа, яка формувала особистості, наставляла молодих людей, давала їм дуже багато не лише у плані теорії, а великою мірою і практично, ставши для багатьох своїх студентів основоположною у житті.
10 серпня у стінах рідної альма-матері для спільної молитви у стінах Волинської духовної семінарії зібралися випускники 2001 року. Сьогодні серед них чимало видатних людей: секретарі єпархій, голови єпархіальних відділів, перший проректор Київсьої духовної академій та семінарії, отці благочинні. Усі вони в один голос запевняють: в усьому, що мають у житті, завдячують лише викладачам, які навчали не лише теорії, навчали власним життєвим прикладом.
У 2001 році навчання у ВДС закінчили 39 студентів-випускників, 16 з яких – уже були в священницькому сані. Нині ж 98% студентів з курсу – священослужителі, які несуть своє пастирське служіння у десятьох єпархіях Української Православної Церкви та за кордоном. Сміливо можемо стверджувати, що це один з найкращих показників серед усіх духовних шкіл УПЦ.
Отець Петро Влодек, отець Валентин Негода, владика Ніфонт (Солодуха), Степан Миколайович Патій, прот Никанор (Шимко), прот. Адам (Бровчук) – Волинська духовна семінарія тих років – це суцільне спадкоємство поколінь. Усі ці викладачі, священники, переживши важкий радянський період, період масових гонінь та не тільки, заклали основні духовні цінності у голови тоді ще молодих людей, що дало свої плоди, тож нині ми маємо велику кількість таких прекрасних священників.
«Волинська духовна семінарія в житті священника або випускника лишає слід не просто духовного навчального закладу. Це, найперше, новий досвід, який кожен студент міг отримати як від науки, так і від спілкування з викладачами. Наше навчання було важливим, адже воно проходило поряд з поважними духовними особами. Зокрема, це владика Ніфонт, ректор о. Петро Влодек, о. Никанор, о. Адам, о. Ярослав. Усі вони були взірцем духовних знань, які намагалися передати нам через науку, але, що найголовніше, через власний приклад», – ділиться спогадами випусник 2001 року протоієрей Олесандр Мазурак, клірик кафедрального собору Всіх Святих землі Волинської, регент хору незрячих.
Батюшка також додає, що семінарія надзвичайно об’єднала курс, зробивши його однією сім’єю, через що нинішня зустріч випускників приємна та радісна.
«Наш курс – великий, і особливим є те, що всі випускники прийняли духовний сан. Це результат роботи та виховання самої семінарії, яка сама собою і передбачає виховання майбутнього священника. Тож коли студенти закінчують навчання та стають священниками, маючи бажання служити на ниві Христовій, це і є неоціненними плодами роботи всієї ВДС», – додав о. Олександр.
Ще одним випускником курсу є прот. Валентин Марчук, голова Просвітницького відділу Волинської єпархії, настоятель Свято-Миколаївського храму Луцька. Батюшка пригадує, що з дитинства прислуговував у храмі біля протоієрея Валентина Негоди, світлої пам’яті унікального священика святої поведінки та ерудованого викладача ВДС.Тож ні для кого і не стало дивиною його бажання стати священником.
“Коли о. Валентин Негода ще хрестив мене, то передбачив мені шлях і священства та подальшої праці для слави Божої. Дивлячись на нього, я і вирішив стати священнослужителем, попри те, що батьки бачили мене студентом Волинського університету. Так трапилося, що під час вступних іспитів, що мій духівник отець Валентин дуже занедужав і лежав у лікарні. Він по-особливому хвилювався за мене і щиро підтримував навіть на лікарняному одрі. Я багато часу проводив біля нього, а він постійно готував мене до вступних іспитів, котрі склав на відмінно”, – розповів о. Валентин. Найбільше батюшка пригадує свої перші проповіді з місіонерськими поїздками. Каже, що це одні з найкращих моментів за усі роки навчання.
“Так трапилося, що я проповідував у Свято-Покровському храмі і на третьому, і на четвертому курсі, ще будучи не в сані. Тоді ректор ВДС протоієрей Петро Влодек благословив замість нього вести недільну школу для дорослих при семінарії. Пригадую, що це була моя перша практика викладання, як студента, для такої аудиторії людей”, – додає о. Валентин Марчук. Згодом, з благословення митрополита Ніфонта, о. Валентин повернувся у рідну школу вже як викладач.
З особливою приємністю роки навчаня у Волинській духовній семінарії пригадує і прот. Віктор Михалевський, благочинний Цуманської округи, настоятель парафії на честь Різдва Христового у с. Городище Ківерцівського району. Відзначає важливу роль у вихованні студентів, молодих хлопців-першокурсників, о. Аліпія (Сапіги), який того часу був постійно класним керівником першого курсу.
«Саме отець Аліпій заклав у наші такі ще юні голови перші ази духовності, багато смиряв, розповів, як і що має бути, як правильно. Пригадую, у піст, коли в семінарії благословляли їжу з олією, він говорив: “Як же ви на приходах будете вчити людей постити сухо, коли самі звикнете з олією”. І таких моментів було дуже багато. Усі наші викладачі не пояснювали лише з того, що пише у книжці, вчили на життєвих прикладах. Розповідали, як може трапитися і як слід повести себе у тій чи тій ситуації. Та найбільше, пам’ятаю і зараз, о. Валентин Негода наказував: “Не приходьте до престолу Божого, як до станка, бо це величезна святиня. Адже людина з часом до всього звикає, тож бійтеся не звикнути до престолу і ви”. Скільки років минуло, а ці слова і досі в моєму серці», – ділиться о. Віктор.
Про роки навчання розповів і прот. Степан Ярема, настоятель Свято-Андріївського храму села Струмівка, який, до слова, ніс послух старости групи. Пригадує, що найважче було на першому курсі, коли тільки усі такі різні зібралися разом – хтось місцевий, луцький, хтось з далекого села, були й іподиякони. Але з Божою допомогою, з часом здружилися. Адже сам вибір семінарського шляху уже спонував хлопців до дружби та підтримки.
«Сьогодні з тільки з любов’ю згадуємо о. Петра Влодека – людини зі світовим ім’ям у духовних колах та й не тільки. Людини, яка не боялася ніякої роботи і попри своє відоме ім’я, могла ладнати туалети. Ми жили там і бачили все на власні очі, щоб батюшка – це не тільки службу звершити, це й закотити рукава та стати до праці, якою би вона не була. Згадуємо покійного митрополита Ніфонта, який став батьком для усіх нас. Згадуємо і прот. Валентина Негоду особливо, який на своїх уроках Нового Завіту розповідав про Страсний тиждень зі сльозами на очах. Це запам’яталося мені на все життя…», – зізнається о. Степан Ярема та додає, що найбільш приємно і нині, через 20 років разом з іншими випускниками причаститися з однією Чаші, згадати минуле семінарське життя, обмінятися теплими та дружніми обіймами, які і подарувала рідна альма-матер.
«Важко повірити, але сьогодні вже і нашим дітям стільки, скільки і нам було років при вступі у ВДС. Час іде швидко… Особливо тішить, що і наш син виявив бажання навчатися тут, і я цьому безмежно радий, бо це його вибір. Та, знаєте, крізь роки я зрозумів, що семінарія – це не лише богословські дисципліни, це школа преображення, власний приклад викладачів, постійна праця над собою», – підсумував о. Степан.
Волинську духовну семінарію серед інших особливо вирізняє її мобільність, каже прот. Сергій Ющик, теж випусник 2001 року, свого часу ректор ВДС, а нині – проректор Київської духовної семінарії. Отець Сергій наголошує, що ВДС свого часу досить жваво реагувала на всі освітні нововведення, зокрема, появу нових предметів – таких як патрологія, місіологія. Каже, що у головному духовному навчальному закладі Волині досить легко впроважували ідею болонської системи організації навчального процесу. Нині ж, переконаний священослужитель, у напрямку роботи з молоддю, зокрема віку недільної школи та молодіжного прихідського активу, краще за ВДС в Україні не працює ніхто.
Ділиться прот. Сергій і враженнями від зустрічі: «Ми за останні роки пережили дуже багато подій та спокус. На превеликий жаль, один наш однокласник пішов у ПЦУ. Решта – які б не були проблеми, пам’ятають твердість братського плеча, один одного підтримують. Ті священники, у яких забрали храми, зберегли громади і зараз знаходиться на етапах будівництва нових храмів.
Ця зустріч була для нас неймовірно важливою, щоб освіжити у собі дух братерства, щоб розуміти, що ми – не одні. Як мінімум, нас близько 40 священників – випускників 2001 року. Це один з найкращих випусків духовних шкіл загалом. Ми зі щирістю та неймовірною приємністю один одному сказали: “Христос посеред нас”, і з такою ж щирістю та благоговінням почули: “Є, і буде”».
(Любов МАКСИМЧУК для газети “Дзвони Волині”)
