Седмиця 4-та після П’ятидесятниці.
Пісний день.
Прп. Сисоя Великого (429). Мчч. Марина, Марфи, Авдифакса, Авакума, Киріна, Валентина пресвітера, Астерія та інших багатьох у Римі (269). Мчч. Ісавра диякона, Інокентія, Філікса, Єрмія, Василія, Перегрина, Руфа і Руфина (III). Мч. Коїнта Фригійського (близько 283). Мц. Лукії діви і з нею мчч. Рикса, Антонія, Лукіана, Ісидора, Діона, Діодора, Кутонія, Ароноса, Капика та Сатура (301). Прп. Сисоя, схимника Печерського, в Дальніх печерах (ХIII). Знайдення мощей прав. діви Іуліанії, кн. Ольшанської (ХVI). Прмч. Євфимія (Любовичева) (1931); прмч. Феодора (Богоявленського) (1943). Собор Радонезьких святих.
Богородсько-Уфимської ікони Божої Матері (1621).
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Якби ви знали, що значить: милості хочу, а не жертви, то не засудили б невинних” (Мф. 12:7). Отже, щоб позбутися гріха осуду, треба мати милостиве серце. Милостиве серце не тільки не засудить гаданого порушення закону, а й очевидного для всіх. Замість суду воно сповниться жалю і радше буде готове плакати, ніж докоряти.
Дійсно, гріх осуду — плід немилостивого серця, зловтішного, що знаходить насолоду в приниженні ближнього, в очорненні його імені, в паплюженні його честі. Справа ця — справа людиновбивча і твориться за духом того, хто є людиновбивцею споконвіку. Там буває багато і наклепництва, яке з того ж джерела, бо диявол тому й диявол, що зводить наклепи і всюди поширює наклепництво.
Поспішай збудити в собі жалість щоразу, як прийде злий позив до осуду. З жалісливим же серцем звернися потім із молитвою до Господа, щоб Він усіх нас помилував, не того тільки, кого хотілося засудити, а й нас, і, можливо, більше нас, ніж того, — і замовкне злий поклик.
