Навіщо потрібна Церква? Впевнений, більшість із нас хоч раз ставили собі це питання. І, можливо, намагалися навіть відповісти на нього.
Хтось вважав, що Церква – це релігійний інститут, організація, інші – суспільство людей, об’єднаних спільною ідеєю, треті бачили у ній щось поза земним світом, неземне. І певною мірою кожен матиме рацію. Але повноту картини, всеосяжне формулювання відповідачі уявити навряд чи змогли.
Святі та вчителі Церкви присвячували цілі праці, а часом і все своє життя, пошуку відповіді на це питання. Кожен з них виходив на свій рівень розуміння догматів про Церкву, через отримані знання, риси характеру і, безумовно, Богооб’явлення.
Робота святих над книгами – це, безперечно, одна з форм Богоспілкування. Тому так важливо долучатися до їхнього вивчення. У різноманітній спадщині святих отців завжди можна знайти для себе той стиль пояснення, «кут подачі», говорячи сучасною мовою, яка допоможе краще зрозуміти основи віри. До того ж вони залишили нам свій безцінний духовний досвід.
Спробуємо розглянути деякі думки прп. Іустина (Поповича), подивимося на Церкву його очима. Що ж святий говорив про Церкву?
За словами преподобного Іустина, «у Церкві все відбувається під проводом і керівництвом глави Церкви – Господа Іісуса Христа. І так росте Боголюдське тіло, Боголюдина росте! І це диво безперервно відбувається заради нас, людей, і заради нашого спасіння та охристовлення. Росте тіло Христове – Церква. Росте з кожною людиною, яка стає членом Церкви, складовою Боголюдського тіла Христового. Це зростання будь-якої людської особистості в Церкві буває від голови Церкви – Господа Христа».
Ключова думка: Церква – Боголюдське тіло – росте з кожною людиною, яка приходить до неї, і в той же час людська особистість росте в Церкві, зростаючи у Христі. Закон сполучених посудин.
Тобто без людини немає Церкви.
У свою чергу людина не може рости поза Церквою. Взаємодія двох природ, що тяжіють до свого центру – Христа, що і призводить до гармонії та рівноваги. Нарешті, зростання Боголюдського тіла – Церкви – веде до зростання Самої Боголюдини.
І якщо фізика процесу зрозуміла, то важливо зрозуміти його метафізику: що відбувається поза фізичними законами. Ставши членом Церкви Христової (ми, безумовно, говоримо про усвідомлений вибір), людина з’єднується з Христом, стаючи частиною Його Боголюдського тіла. У цьому полягає сенс християнства.
Прп. Іустин (Попович) так писав про це: «У чому ж надія нашого християнського звання? У поєднанні нашому з Господом Христом, а через Нього з тим, що в Ньому, у Його Боголюдському тілі, Церкві. А тіло Його – єдине тіло, тіло втіленого Бога Слова, і дух у тілі – єдиний дух, Дух Святий. Це Боголюдська єдність, більш досконала і повна, ніж будь-яка інша єдність. У земному світі не існує більш дійсної, більш всеосяжної і безсмертної єдності, єдності людини з Богом, і людьми, і з усім живим. Плата ж увійти в цю єдність доступна всім і кожному, це святі обряди і святі чесноти».
Людина по суті цілком перетворюється на Боголюдську єдність – у Христа народжується – з’єднуючись через Нього з Богом Словом і Святим Духом. Преображення відбувається духовно та фізично. Ми стаємо єдиним тілом Церкви, за допомогою благодаті Святого Духа поєднуючись з Боголюдським тілом, і вже сприймаємо цю єдність як свою єдність, завдяки нескінченній любові Господа до людини і нашої віри в Нього.
Прп. Іустин продовжує цю думку: «Тільки в Господі Христі Боголюдині людина вперше відчула себе повністю єдиною по суті, триєдиною. І в цій боголикій триєдності знайшла і єдність свого єства, і безсмертя боголике, і вічне життя, тому вічне життя – у пізнанні Триєдиного Бога. Уподібнитися до Триєдиного Господа, здійснитися будь-яким виконанням Божества, стати досконалим, як Бог, – це наше призначення, у цьому вся надія нашого звання – звання святого, звання небесного, звання Божого».
Отже, Церква є єдиною нагодою з’єднатися з Христом. Іншого шляху немає. Людина може прийти до Бога лише ставши частиною Церкви. І духовне вдосконалення, як і особистісне зростання, реалізуються лише у межах Боголюдського тіла – Церкви.
З цього можна зробити висновок, що Церква є для людини єдиним можливим середовищем та формою існування. І як риба не може жити без води, а рослина без сонця, так і людина не може жити без Церкви. Під словом «життя» ми маємо на увазі як перетворене життя земне у Христі, так і вічне життя.
