“Прости мене, і я прощаю –
ні зла, ні кривд не пам’ятаю.
Життя коротке, щоби гнів ростити.
Дай, Боже, сил у мирі вік прожити…”
Благодатним днем Прощеної неділі ми, дорогі брати та сестри, вступаємо на шлях Святої Чотиридесятниці – спасительного часу, що сприятиме духовному росту кожної віруючої людини: її обоження, преображення і здобуття нетлінного Фаворського Світла.
Будь-яка серйозна справа на землі розпочинається з аналізу; зі зваження усіх можливостей і ризиків. Тим більше справа, що стосується такого важливого аспекту, як людська душа, вимагає неабиякого підходу, ретельної оцінки, занурення у найпотаємніші куточки внутрішнього світосприйняття.
“Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій” (Мф 5:23-24).
Початок Великого посту обумовлений тим, що маємо примиритись абсолютно зі всіма, кому нанесли образи словами та вчинками. Інакше піст не матиме ні ваги, ні сили – це буде марна трата часу.
“Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших” ( Мф. 6:14-15).
Неможливо догодити Богу, зневажаючи ближніх: принижуючи честь та гідність іншої людини.
Адже людина – це образ і подоба Самого Бога. Тому наше ставлення до людей – позитивне чи негативне, відзеркалюється стосунками з Живим Богом. Живучи в секуляризованому світі, часто свої інтереси ставимо вище потреб душі: людське і тлінне з легковажністю обираємо за приорітет, відкинувши Божественне і сакраментальне.
Піклуючись про людство, Бог лишив Свої Закони, богонатхненні слова і поради для земної Церкви з однією метою – щоб зберегти Своє насліддя в добробутті, щасті та гармонії з Собою, людьми та природою.
Іншими словами можна сказати так: не роби того та іншого, бо ж тобі самому буде гірше від твоїх вчинків.
Кожне слово нашого Спасителя – це незбагненна опіка про нас земних, немічних і слабких.
“Мирися з суперником твоїм швидко, доки ти в дорозі з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе слузі, і не вкинули б тебе у в’язницю. Істинно кажу тобі: ти не вийдеш звідти, поки не віддаси останній кодрант” (Мф.5:25-26).
Складно уявити скільки сьогодні людей ворогують одні з одними на різних рівнях: політичних,
соціологічних, культурних, міжконфесійних, сімейних, побутових і на багатьох інших. І в усій цій рутині, на жаль, немає місця для Христа. Господь Ісус Христос є абсолютною любов’ю: прикладом жертовного служіння до повного самовиснаження на Хресті.
Світлої пам’яті Митрополит Володимир (Сабодан) у своїх проповідях навчав Всеукраїнську паству: “любити ворогів, наскільки це можливо, з огляду на мізерні сили людини. А якщо на даному етапі не вдається полюбити, то хоча б мовчки терпіти своїх недоброзичливців“. «Чому?» – запитаєте ви? А тому, що Бог нас теж терпить, і прощає, і любить так, як ніхто полюбити не може.
Любити ворогів, зауважує Блаженніший Митрополит Володимир: “це не подарунки їм носити, чи щось таке подібне, а елементарно, не відплачувати злом за зло – ось це і є вершина любові”. Думка, що пробачення просять лише люди зі слабким харектером – є хибною. Насправді, багаточисельні комплекси, у тому числі – слабкодухість, заважають людині сказати “пробач”.
“Пробачення просити, що гору носити“, – каже прислів’я. Тому це справа не з легких і багатьом просто не під силу.
Навчімось, батьки, по відношенню до дітей; керівники – відповідно, до підлеглих, просити прощення у менших. Це і є велич християнства, яка вчить нас не панувати над іншими, а бути “всім для всіх” – за висловом апостола Павла.
Лише у ритмі синергізму, тобто систематичної співпраці Бога і людини можна досягнути результатів не тільки у час посту, але й протягом усього життя, зростаючи духовно, в міру росту Христового.
Хай же цей особливий день Прощеної неділі не буде фарисейським формалізмом, як це часто, на жаль, буває, а глибинним усвідомленням того, що наше власне прощення від Бога за наші багаточисельні гріхи – залежить від того, як ми прощаємо людські провини та недосконалості.
“Суд без милості тому, хто сам не творить милості” (Як.2: 13). Поможи нам всім Господь!
Протоієрей Олександр Насарчук,
настоятель Свято-Покровської гонимої громади УПЦ
с.Воютин
(Білостоцький благочинний округ)
