Прекрасно, коли ми вдосконалюємося інтелектуально, вивчаємо різні науки, щоб бути спеціалістом у своїй справі. Добре, коли ми зміцнюємося фізично, щоб мати можливість довгі роки без хвороб служити Богу й людям.
Але найважливіше для християнина – це рости духовно, тобто плекати у своєму серці справжню самовіддану любов, без якої людське життя не має сенсу.
Одним із найдієвіших засобів для здобуття любові, крім зосередженої молитви і неформального посту, є покаяння. Малі гріхи – осуд, пустослів’я, марна трата часу, як вітер дерево, нас духовно надламують, а великі – гординя, блуд, грошолюбство, надмірне вживання алкоголю, як протитанкова міна, розривають на куски.
І хоча фізично ми можемо ще деякий час залишатися здоровими, інтелектуально – мудрими, та духовно стаємо каліками або й мерцями. У такому стані ми не спроможні терпіти немочі інших, змирятися перед старшими, а найстрашніше – втрачаємо здатність по-справжньому любити.
Всі ми різні за віком, здоров’ям, характером, рівнем освіти, але можемо єднатися во Христі, коли з вірою причастимося від однієї чаші Святих Христових Таїн.
Саме Святе Причастя, на думку священомученика Ігнатія Богоносця, є свідченням церковного єднання. Зруйнувати нашу єдність можуть лише гріхи, якщо ми в них не розкаємося.
У дні нашого життя , ми повинні частіше згадувати Страждання Христові, які він перетерпів заради нас з вами. Ретельно проаналізуймо, які гріхи вкорінилися в душу і тіло та заважають розгорітися полум’ю любові у серці, щоб через сльози покаяння очистити їх, без осуду приступити до Причастя та в радості зустріти Світле Христове Воскресіння у власній душі.
