Ця історія сталася не так давно. У 2013 році в Харкові організували конференцію, присвячену 1000-річчю преподобного Нестора Літописця. Запросили і мене з доповіддю, попросили провести пленарне засідання.
Щоб не запізнитися, на Київський вокзал я приїхав зарання. Поглянув на табло, але там ще харківського поїзду не було. Вийшов до рейсів, але і там складу не виявив. Стала закрадатися тривога: а я нічого не переплутав? До відправлення поїзда залишилося пів години, а склад так ще і не подали. Я заглянув у білет і з жахом виявив, що поїзд відправляється не з Київського вокзалу, а з Курського! Від розгубленості я навіть забув, у якій стороні знаходиться вхід у метро. Запитав у міліціонера, він вказав.
З тяжкою валізою (віз для українських колег наші книги) я попрямував туди. Прикинувши маршрут, я від хвилювання вибрав більш довгий шлях – з пересадкою. Виявив це вже у вагоні метро, але міняти дорогу було пізно. Порахувавши час у дорозі, зрозумів, що на харківський поїзд я не встигаю.
Порахувавши час у дорозі, зрозумів: на поїзд я не встигаю
Й оскільки таке було вже раніше, став молитися, стараючись заспокоїти себе. Спокій – відсутність руху. Час – символ руху. Немає руху – зупиняється час, – думав я. Але час зрадливо біг швидко. Як на зло, двері на зупинках довго не закривалися. І вже зовсім виглядало знущанням, коли поїзд метро прибув на станцію «Курська» рівно у час відправлення мого харківського потягу.
Можна було вже і не поспішати, але я вирішив іти до кінця. Став молитися преподобному Нестору – організатору конференції і покровителю всіх, хто пише, просити про допомогу. Соромно було би зізнатися своїм українським колегам, що через свою неуважність переплутав вокзали, спізнився на потяг і не приїхав на конференцію. І якось прикро стало, що так безглуздо все вийшло.
Думаючи так, не переставав молитися преподобному Нестору і тягнув тяжезну валізу вверх ескалатором. На останніх сходинках уже не було сил, а ще треба було пройти через довгий тунель і знайти для чистоти совісті перон, з якого уже давно, напевно, відправився потяг…
У тунелі на ходу читав висвітлене табло – і раптом на одному з них побачив напис: поїзд «Москва – Харків».
«Напевно, не встигли перемикнути», – подумав я, з важкістю піднімаючись сходинками наверх.
На мій подив, по обидві сторони платформи пихкали два склади, а біля них стояли та спокійно розмовляли провідники.
– Який із них на Харків? – запитав я.
Один із провідників вказав мені на свій вагон.
– А можна я сяду у ваш вагон, а потім доберуся до свого?
–Та ви не спішіть, встигнете, – відповів він. –Хтось затримав відправлення потяга ще на п’ять хвилин.
«Та ви не поспішайте, – почув я. – Хтось затримав відправлення потяга».
Я не став ризикувати і сів у найближчий вагон. За кільки хвилин поїзд рушив, а я ще довго не міг віддихатися і приходив до тями.
На засіданні, що завершувало конференцію, віддали хвалу преподобному Нестору Літописцю, який зібрав усіх нас разом у Харкові.
– А я міг би і не потрапити на конференцію, навіть маючи квиток у кишені, – зізнався я і розповів про те, що трапилося зі мною.
Після того, як я повторив слова провідника, що хтось затримав відправлення потягу, я серйозно запитав:
–І хто би це, цікаво, міг бути?!
Усі присутні поглянули на ікону преподобного Нестора Літописця та дружно розсміялися…
Олександр Ужанков
Переклад з російської Любові Максимчук
