0.6 C
Lutsk
Вівторок, 7 Лютий, 2023
Всі новини Інтерв’ю Публікації

Гарніше, аніж в Почаєві: у селі Нуйно освятили храм, збудований замість захопленого

Освячення храму завжди і для всіх особливо хвилююча мить. Адже, щоб звести дім Божий, варто прикласти чимало сил та зусиль і настоятелю храму, і громаді. Раніше між закладкою храму та його освяченням минало чимало років, нині ж, особливо після того, як у православних людей почали забирати їх церкви під виглядом «добровільних переходів», бачимо, що віряни з Божою допомогою здійснюють це набагато швидше.

Найперше, у цьому є Божий промисел, який посилає небайдужих людей, благодійників, а ще особливо важливу роль відіграють і зусилля самих громад, які залишилися вірними УПЦ. У таких людей прокидається немовби друге дихання, і часто попри поважний вік жіночки ідуть селами та містами, щоб зібрати копійку до копійки, чоловіки – чи не з останніх сил беруться за усю роботу, аби встигнути помолитися у новому храмі, побути за свого життя на богослужінні в церкві, а не тимчасовій хатині, зрештою, бо мріють, щоб відспівували їх не у власних домівках – а в домі Божому.

Це все і про село Нуйно на Камінь-Каширщині, де 6 листопада 2022 року керуючий Волинською і Луцькою єпархією архієпископ Нафанаїл звершив чин освячення нового Свято-Покровського храму, який за трохи більше аніж рік був збудований, замість захопленого.

Історія села Нуйно та переходу двох місцевих храмів до ПЦУ була би дуже схожою на інші. Спершу – збори, на яких за перехід голосували не члени релігійної громади, а ті, кого за життя ніколи в церкві ніхто не бачив. Потім – переоформлення документів за «результатами» цих самих зборів, правдивість яких викликає чимало питань. Далі – судові позови, через які прихильники канонічної Церкви бажали повернути відібране.

Утім, цю історію серед інших вирізняє те, що місцевий священник, який опікувався громадою тривалий час, теж став на сторону розколу. Попри те, що в храмі з амвону й обіцяв залишитися вірним УПЦ та до останнього служити Богу і людям.

Свято Стрітення Господнього у 2019 році православна громада Свято-Покровської парафії села  Нуйно пам’ятатиме завжди. Адже цього дня у старому храмі востаннє була звершена Божественна літургія у лоні Української Православної Церкви. Опісля богослужіння події почали розгортатися зовсім неочікуваним чином. У вівтар до священника зайшли голова сільської ради, директор місцевої школи та інші «активісти», вони довго розмовляли, а потім отець Іоан вийшов до людей та повідомив про перехід громади у ПЦУ.

Для присутніх це стало, звісно, шоком, пригадують нуйнівці. Люди почали бунтувати, кричати, відтак, у підсумку – усіх відправили на збори до сільського клубу, де і мали проголосувати.

Самі ж збори нічим особливо не вирізнилися, адже за перехід до ПЦУ прийшло проголосувати чимало людей, шкода лише, що більшіть з них, ані до того, ані після того до храму як не ходили, так і не ходять. Утім, рішенням зборів за «добровільне приєднання до ПЦУ» Свято-Преображенського храму села Нуйно проголосувала більшість.

«У нас в селі два храми – Свято-Покровський та Свято-Преображенський. Перший – древній, у ньому ми й молилися. Другий – знаходиться на території місцевого кладовища. Богослужіння у ньому звершувалися всього лише кілька разів на рік. На престольне свято, Різдво і Пасху, а ще – там служили похорони. Тож, коли на зборах підняли питання про перехід саме цього храму, ми не голосували, але більшість присутніх підтримала. Ми ж, хто бажав залишитися в УПЦ, знали, що у нас ще є Свято-Покровський храм. Утім, пізніше ті «організатори зборів» провели все так, нібито голосували за перехід двох храмів», – розповідає мешканка Нуйно, яка попросила не називати її ім’я.

Попри таку підлість, вірян УПЦ у селі не поменшало, батюшка пішов, а громада залишилася у кількості 75 дворів. Тож люди почали через суди доводити незаконність переоформлення свого Свято-Покровського храму.

У березні 2019 року на парафію керуючий Волинською і Луцькою єпархією архієпископ Нафанаїл призначив нового настоятеля. Так, боротися за правду разом з місцевим населенням почав і протоієрей Олександр Галузій.

«Для звершення Божественної літургії наша прихожанка Людмила Савчук віддала громаді свою хатину. Спільними силами ми облаштували її та молилися там аж до першої служби в новому храмі», – ділиться спогадами отець Олександр.

Після тривалої судової тяганини, після погроз представників правоохоронних органів адвокату, що відстоював права громади, нуйнівці вирішили полишити цю справу та збудувати собі нову церкву.

Знову ж та сама Людмила Савчук передала громаді власну ділянку у центрі села, за що люди будуть їй вдячні до останніх своїх днів.

«Починати було дуже важко, чимало літніх людей і не надіялися дожити до освячення храму. Усі були впевнені, що ця справа затягнеться на довгі-довгі роки», – додає отець настоятель.

Утім, вже у вересні 2020 року владика Нафанаїл звершив чин закладки каменю під будівництво нового Свято-Покровського храму, а вже трохи більше як за рік, на свято Покрову Пресвятої Богородиці у 2021 році в новозбудованій церкві звершили перше богослужіння.

«Початок робіт дуже згуртував громаду. Ми з розуміли, що будівництво – це справа затратна, тож люди почали зносити хто що міг. Наші старші жіночки пішли просити милостині у сусідні села. Коли почули про те, що у Нуйно будується новий храм, до збору долучилося чимало підприємців, благодійнів – а згодом через благодійний фонд «Фавор», і вся Україна», – розповідає отець Олександр Галузій та додає, що власними силами нуйнівцям вдалося зібрати близько мільйона гривень. Цих коштів вистачило лише на фундамент.

«Коли викопали котловат під фундамент, – продовжує далі клірик єпархії, – увесь він був у воді. Адже будівництво на Поліссі – це ще те випробування. Відтак довелося викачувати усю воду, заливати потужні будівельні «подушки», аби основа під храм вистояла та витримала навантаження».

Що цікаво, усі роботи зі зведення церкви нуйнівці виконували самостійно. Фундамент, стіни, покрівля, внутрішні роботи – усе це зроблено чоловічою силою села. Зі слів настоятеля парафії, у будівництві практично обійшлися без допомоги сторонніх.

Сьогодні 40 чоловіків, прихожан УПЦ, які допомогали будувати храм, стали на захист Україну, обороняючи її кордони на Донеччині, Луганщини, Запоріжжі та Миколаївщині.

Окрім того, таким собі прорабом з будівельних робіт став Павло Шумик. Попри свій поважний вік, понад 60 років, чоловік день у день ходив на будівництво, збирав людей, працював на вантажній машині.

«Ніби на роботу», – жартуючи, ділиться отець Олександр Галузій та каже, що вірі цього чоловіка можна лише позаздрити, адже далеко не кожна людина зможе всю себе присвятити храму.

Свято з нагоди першого богослужіння у храмі чекали віряни чи не найбільше, усе не вірили своєму щастю. З благословіння керуючого єпархією, цей день припав і на престольне свято – Покрову. Людей цього дня прийшло стільки, що ніде яблуку впасти було. Прийшли і прихильники ПЦУ, щоправда не для молитви, а щоб на власні очі побачити справжнє чудо – за такий короткий час постала неймовірна у селі краса.

«Насправді, жити у Нуйно спокійніше не стало. Нас досі прозивають «москалями», «сепаратистами». Були випадки, коли у школі вчителька налаштовувала увесь клас проти нашої маленької прихожанки. Наші дітки і досі продовжують терпіти знущання від однокласників та вчителів. У селі теж миру немає. Я прошу, як вчить Церква Христова, людей смиренно це приймати, не відповідати злом на зло, молитися за тих, хто нас ображає, і все їм прощати», – зізначається отець Олександр Галузій.

Адже, продовжує священник, серед прихильників УПЦ, які допомагали зводити храм, сьогодні 40 воїнів стали на захист нашої держави. Ще 40 воїнів, за яких теж моляться у храмі, – інші мешканці Нуйно, прихильники ПЦУ.

«Молимося за всіх, просимо Бога, щоб усі вони живими та здоровими повернулися додому з перемогою», – підкреслює клірик єпархії.

А парафіяни Свято-Покровської громади УПЦ села Нуйно, що в тилу, з перших днів повномасштабного вторгнення активно допомагають Збройним силам України.

«Лише у перші дні війни наш храм перерахував на армію 40 тисяч гривень. Протягом дев’яти місяців війни ми приєднувалися до збору коштів на авто для наших місцевих воїнів, два з них ми й освячували. Наші прихожанки постійно шиють балаклави, наколінники та іншу військову амуніцію. Лише 1200 кілограмів готової продукції жіночки приготували для наших захисників, які обороняють кордон з Білоруссю. Ми молимося в храмі за наших воїнів, і вдома постійно прихожани читають Псалтир за нуйнівців, які на передовій. Утім, усього ми цього не афішуємо, бо робимо не для власної слави, а для спільної перемоги. А Бог усе бачить», – підсумовує настоятель парафії.

Нині, практично через рік після першої служби, архієпископ Волинський і Луцький Нафанаїл освятив престол нового храму.

На що цікавлюсь у настоятеля: чому не поспішали, адже все було готове ще рік тому.

У відповідь отець Олександр пояснює:

«Дійсно, у жовтні 2021 храм був готовий до освячення. Ми вже мали іконостас, ікони, клірос, чи не усі меблі. Утім, навколо храму стояла вода. Доводилося ходити встеленими  досками. Тож, порадившися з громадою, ми вирішили привести до ладу усе, й лише потім освячувати храм. Відтак, попри те, що молилися ми вже лише у храмі, освячення затягнулося аж до цих пір».

Вітаючи громаду із цим особливо визначним днем, архієпископ Волинський і Луцький Нафанаїл щиро подякував людям, які зберегли віру у своєму серці та власному селі. Подякував і за всі труди, які кожен приклав для того, аби храм засяяв у всій красі.

За допомогу у будівництві владика відзначив і найактивніших благодійників.

Подивитися на освячення прийшли і прихильники ПЦУ. Від них і довелося почути, що «в храмі так гарно, гарніше, аніж в Почаєві».

Нині, переживши усі труднощі, нуйнівці щасливі, адже спільна біда об’єднала їх у велику дружню сім’ю. За що вони найбільше сьогодні дякують Богу.

Любов МАКСИМЧУК для газети “Дзвони Волині”

Вас може зацікавити

Напередодні свята Похвали Божої Матері архієпископ Нафанаїл очолив вечірню з читанням акафісту у кафедральному соборі

Редактор Головний

Як збулось пророцтво преп. Серафима Саровського

Редактор Головний

Архієпископ Нафанаїл та клірики єпархії співслужили Предстоятелю напередодні дня пам’яті прп. Онуфрія Великого

Редактор Головний