Різдво Христове – це не лише ялинка, подарунки, смачна трапеза, колядки. Це тільки зовнішні атрибути свята, які надають йому особливого урочистого настрою. Однак найважливіше, щоб кожен із нас зрозумів: навіщо 2024 роки тому народився Христос?
А Він народився, як пояснюють святителі Іриней Ліонський та Афанасій Олександрійський, щоб людина дістала силу побороти гріх і уподібнилася до Бога в любові, милосерді, лагідності, смиренні та інших чеснотах.
Що більше неспокою в душі, то більша тяга до цигарок і алкоголю. А неспокій виникає там, де є задоволення пристрастей та немає покаяння, боротьби з гріхом, молитви.
Без місіонерської роботи й катехізації втрачається майбутнє Церкви. Відсутність місії хтось виправдовує складною політичною і міжрелігійною ситуацією, але друге є прямим наслідком першого.
Жити чи існувати? Через маловір’я та нестримне прагнення до задоволення пристрастей більшість вибирає існування.
Існування – це пияцтво, хтивість, гнів, нудьга, марнославство, гординя, владолюбство. Ці пристрасті дають короткочасне задоволення, але відбирають відчуття сили благодаті Божої, нагнітають неспокій і страх у цьому житті й не дають блаженства у вічності.
Життя – це віра, надія, любов, радість, лагідність, смирення, співчуття, спільна радість, взаємодопомога, усвідомлення гріхів і покаяння в них.
Більшість думає, що благодать – це сльози чутливості, пов’язані з якимись бурхливими переживаннями, емоціями, або відчуття натхнення, яке виникає внаслідок успішного результату в праці, науці. Дехто дію благодаті вбачає в боротьбі за правду. На Заході вже давно, ще із часів Варлаама Калабрійського, благодать стали ототожнювати з пристрастями й хтивістю. Проте єдине джерело благодаті – у смиренні, коли, попри всі досягнення, уважаєш себе останнім нікчемним рабом.
У всі часи тих, хто не бажав іти на діалог (компроміс) із розкольниками та єретиками й наполягав на тому, що істина лише в Єдиній Святій Соборній Православній Церкві, звинувачували в обскурантизмі, відсталості, а нині додають ще політичну заангажованість. Однак якщо в здорову людину влити кров від хронічно хворої, то вона також захворіє і може померти. Так само об’єднання з тими, хто через гнів, гординю та інші пристрасті відпав від Церкви, призведе до захворювання здорової частини церковного організму. Об’єднання можливе лише в тому разі, якщо хвора людина стане здоровою, а це може відбутися тільки через покаяння.
«…Немає нічого нового під сонцем», – пише премудрий Соломон. Після революції та Громадянської війни, наприкінці 20-х – початку 30-х років ХХ століття, у Церкві відбулося розділення між тими, хто поминав під час богослужіння митрополита Сергія як місцеблюстителя патріаршого престолу, і тими, хто через компромісну політику з радянською владою не поминав його. Урешті-решт полігон у Бутово, де відбувалися масові розстріли архієреїв та священства, і Соловки всіх їх примирили. Нині так само є ті, хто поминають і не поминають. Ті, хто не поминають, переконані, що це етично, а поминати в період війни – неетично. Треба молитися, щоб у часи більш жорстокого переслідування християн, якщо такі настануть, і ті, хто поминають, і ті, хто не поминають, змогли відважно засвідчити свою віру та зберегти єднання у Христі.
Щоб виникло палке бажання проповідувати Євангеліє і був результат, треба побачити перевагу життя у Христі над існуванням задля задоволення пристрастей. Без цього всі слова проповідника, хоч би якими грамотними, красивими та пафосними не були, пусті, безрезультатні.
Звернув увагу, що тепер, коли священник у підряснику їде в маршрутці містом, то, попри гостру антицерковну пропаганду останніх років, ніколи не стикається з боку оточення з неприязним поглядом чи агресією. Навпаки, майже щоразу підходять люди, щоб дістати відповідь на різні запитання духовного життя, які їх давно турбували.
У час війни дуже важко не піддатися пристрастям гніву та люті, які постійно розпалюють.
Серед переможців будуть ті, хто вміє приборкувати свої пристрасті силою віри та благодаті Божої.
Саме вони матимуть право з великою відвагою заспівати урочистий гімн свята Різдва Христового: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся: бо з нами Бог!»
Архімандрит Маркел (Павук)
