11.7 C
Lutsk
Неділя, 25 Лютий, 2024
Волинська єпархія Всі новини Інтерв’ю

Духівник і духовність: що це і чому так важливо у час війни

Немає на світі такої людини, яка би ми не мала мами чи тата. Найрідніших людей, які подарували життя, які ростили, одягали, годували, опікувалися і підтримували. Людина православна – вдвічі щасливіша, адже дуже часто має ще й духовного отця, другого батька. Людину, священнослужителя, яка до кінця днів веде до спасіння. 

Хто ж такий духівник, як його знайти та правильно обрати – спілкуємося з духівником єпархії, кліриком кафедрального собору Всіх Святих землі Волинської, ініціатором створення Православного сестринства протоієреєм Андрієм Нікітічем.

  1. Хто такий духівник?

З історії Церкви нам відомо, що з перших століть її існування кожна людина, яка мала священний сан, вважалася духівником. Тобто, тією людиною, яка допомагає простому мирянину, християнину навести лад у духовному житті, а також духовною дорогою іти до Бога. Відтак, духівник – це той, хто слідкує за духовним життям, який радить, старається наставити, допомогти і власним прикладом духовного життя показати своїм чадам або прихожанам, як треба правильно жити.

  1. Чи обов’язково духівником має бути людина у священному сані?

Знову ж таки, з історії Церкви ми знаємо, що духівником не обов’язково повинна бути людина у сані. У перших монастирях, коли тільки було засноване чернецтво, не всі духівники були священиками. Тоді браття обителі обирали для себе духівником того з них, хто був більш духовно досвідчений, духовно старший, певною мірою і духовно розумніший серед них. Ця традиція у деяких монастирях на Афоні зберігається і до нині.

Інша ж ситуація на приходах… Там духівником вірян переважно є парафіяльний священник. Він має свою паству, своє місце служіння та відповідальність перед громадою, тому він автоматично стає духовником.

  1. Уявімо собі, що людина звертається до духівника за духовною порадою або ж з проблемою зі свого життя, а у відповідь священник сказав щось таке, чого ця людина не хотіла б почути. Як їй у таких випадках вчинити: дослухатися поради духівника чи все ж таки має право на вибір?

Якщо людина звертається до священника, вже знаючи відповідь, яку хоче почути, то тоді вона чинить неправильно, хибно використовуючи момент духовної поради від священника. Бо коли людина хоче щиро порадитися, то повинна бути готова почути не те, чого вона прагне. І якщо справді священник сказав щось не дуже бажане, дослухатися все ж варто. Адже до нього не звертаються з дрібними проблемами, а духівник завжди оцінює кожну ситуацію зі сторони, а не так, як собі це уявляє та чи інша людина.

Дуже прикро бачити, коли приходять за порадою, але вже з відповіддю, яку хочуть почути. Тоді відбувається таке, що підходить людина до кількох священників до тих пір, поки  не почує бажаного для себе. Це дуже велика помилка, адже якщо вже звернулися за порадою до священника, то це має бути одна людина, яка тебе знає, бачить твоє життя і тільки тоді це справді духівник, який зможе порадити вам те, що дійсно буде корисним.

  1. Як же знайти свого духівника?

Це, напевно, одне із найскладніших питань духовного життя. Адже священиків багато. І кожен різний за своїм характером, складом розуму, духовним досвідом. Головне – набратися терпіння…

Якщо людина живе в місті, їй простіше знайти саме «свого», адже храмів багато і є можливість побувати у кожному, послухати різних священників, поговорити з ними. Духівника православна людина повинна відчути, Господь у цьому обов’язково підкаже та покладе на серце.

Водночас, слід зауважити, що духівник – це одна людина на все життя. Тобто не може такого бути, що цього місяця ви сповідаєтеся в одного священника, називаючи його духівником, наступного разу – в іншого, ще наступного – в третього. З церковної практики нам відомо, що так бути не повинно, адже тоді в духовному житті утворюється безлад, залишається і духовна невизначеність самої людини.

Буває таке, що священник може вам відмовити. У таких випадках не варто впадати у відчай чи засмучуватися. Адже бути комусь духівником – це велика відповідальність. Для священника – це означає все подальше життя піклуватися про спасіння тієї чи іншої душі. Церква прирівнює це до усиновлення. Бо так як батьки піклуються і моляться за свою дитину, так і духівник турбується за свою паству. Священник бачить, як живе ця чи інша людина, тоді може підказати, наставити, порадити, щоб це принесло користь.

Тому до вибору духівника потрібно підходити дуже і дуже обережно, ніколи не поспішати і обов’язково молитися до Господа, щоб Він управив.

Буває і таке, що людина вибрала духівника, але через певний час відчуває, що це не та людина. Тоді духівника можна змінити… Чому так відбувається? Бо священники – усі різні, хтось більш строгий, хтось лагідніший. Але всі вони різними шляхами духовного життя ідуть до однієї цілі – Царства Небесного.

  1. Ви згадали про вибір духівника для міських жителів. А як же це відбувається у селах, де на парафії лише один священник?

На приході не має можливості обирати, адже там, дійсно, лише один священник. Він, так би мовити, автоматично стає духівником. Парафіяни переважно лише у нього сповідаються, причащаються. У такому випадку Господь Своєю благодаттю заповнює те, чого не вистачатиме духівнику.

Якщо є можливість, людина може поїхати у різні монастирі, можливо там їй вдасться знайти духовного отця. Тобто духівником залишається парафіяльний священник, а духовний отець – людина, в якої ви рідше – раз на рік чи пів року – духовно окормляєтесь.

  1. Православне сестринство на честь Святих Жінок Мироносиць при кафедральному соборі Всіх Святих землі Волинської. Ви були ініціатором створення, сьогодні ви і духівник сестринства. Розкажіть більше загалом про те, хто ці люди, чим займаються?

Ідея створення православного сестринства виникла досить давно, коли я ніс послуг в храмі при обласній лікарні в Боголюбах. Щотижня ми звершували там молебні за здоров’я хворих і немічних, а на великі свята – і Божественні літургії. Тоді довелося стикнутися з такою проблемною, що один священник сам нічого не може зробити у такій великій лікарні. Йому просто фізично не вистачає часу та можливостей. І я тоді звернувся до досвіду Церкви.

До революції у багатьох містах при медзакладах існували православні сестринства, які допомагали священнику. Тоді і в мене з’явилася ідея, щоби відновити цю древню традицію.

Тож вісім років тому, з благословіння нині покійного митрополита Ніфонта, керуючого в той час нашою єпархією, при кафедральному соборі ми утворили православне сестринство. Спершу охочих допомагати відгукнулося більше сотні жіночок, однак після першої зустрічі, коли розповіли, чим будуть займатися наші сестри, які послухи вони нестимуть, залишилося лише 15. Сьогодні ж у сестринстві уже 32 православні християнки.

Усі вони – мають свої сім’ї, більшість із них – працюють на основній роботі, але попри це, виділяють ще час для того, аби послужити іншим і виконати заповідь Христа про любов до ближнього.

  1. Чим же саме займаються православні християнки?

Спершу це була допомога лише при лікарняному храмі. Жіночки обходили усі палати, збирали записочки на молебень від хворих. Комусь допомагали приходити на богослужіння.

Сьогодні ж ми трохи розширили сферу допомоги наших сестер милосердя. Нині вони несуть послухи на просфорні при нашому храмі, у трапезній, звершують і патронажну службу. Зокрема, опікуються літніми людьми на нашій парафії. Та найголовніше – щотижня ми проводимо бесіди і звершуємо Акафіст перед іконою Святих Жінок Мироносиць.

  1. Отець Андрій – ви також і духівник сестринства. Як звершується духовна підтримка православних християнок?

Коли наші прихожанки прийшли у сестринство, я побачив, що потрібна допомога фізична не тільки тим, хто про це просить, але й духовна – самим сестрам. Адже у кожної є свої проблеми, в кожної різне духовне життя. Тож, аби якось допомогти їм, ми встановили щотижневі духовні бесіди. Ввечері щопонеділка ми усі збираємося на акафіст, молимося, укріпляємо свою душу. А потім проводимо і духовні бесіди, на яких читаємо повчання святих отців – Феофана Затворника, Ігнатія Брянчанінова, розбираємо приклади із життя святих і бесідуємо на духовні теми. Так, за рік ми проходимо цикл основних бесід з Богослів’я та катехизису. Щороку ми їх повторюємо та більш поглиблюємося в духовне вчення. Так ми переймаємо досвід Святих Отців, і зокрема, досвід життя подвижників і тих людей, які були сестрами милосердя.

  1. Хто може стати членом православного сестринства?

Будь-хто не може вступити в сестринство, адже щоб бути сестрою милосердя або спершу кандидатом в сестри милосердя, християнка повинна мати хоча б якесь елементарне духовне життя. Відтак, якщо людина тільки виявила бажання долучитися до сестринства – я проводжу бесіду з нею на тему того, хто вона, звідки, який досвід у неї духовного життя, скільки вона часу в Церкві.

Якщо виявляється, що вона тільки-тільки прийшла до Церкву, ми не можемо відразу взяти в сестринство, однак даємо рік-два часу, щоб більше познайомитися з Церквою, її порядкам, навчитися відвідувати богослужіння, постити. Якщо і згодом така жіночка бажає долучитися до нас, тоді так.

Можемо ще відмовити у вступі, якщо у кандидатки є якісь фізичні обмеження. Відмовляємо, бо служіння – різноманітне, часто доводиться виконувати фізично важкі послухи.

Коли ж ми говоримо про православну християнку, яка відвідує богослужіння, дотримується усіх постів, виконує домашнє молитовне правило, і вона виявляє бажання приєднатися до Православного сестринства, – то спочатку стає кандидаткою у сестри милосердя. Це такий собі випробувальний термін, щоб жінка познайомилася з нами, спробувала, чи їй це підходить. Адже буває так, що перший місяць усе виконується із особливим запалом, а потім приходить розуміння, що це не для неї і відмовляється. Тому випробувальний термін може тривати і рік, і два, і навіть більше. Головне – щоб людина відчула душею, що готова усе своє подальше життя присвятити Богу і людям.

  1. Розкажіть більше про послухи, які саме несуть сестри милосердя – це і духовна складова, і фізична праця.

Найперше – це обов’язково домашнє молитовне правило. Адже, з досвіду Церкви, ми бачимо, що має бути той духовний стержень, який триматиме людину. Відтак, це читання ранкових і вечірніх молитв вдома, спільна молитва на Акафісті в храмі і почергове його читання вдома. Відвідування богослужінь, звісно. Усе це для того, аби церковне життя увійшло на постійно в їхній побут.

Далі додаються різноманітні послухи. Окрім праці на просфорні, в трапезній чи при храмі, наші сестри допомагають людям на дому. Сьогодні у нас близько десятка підопічних. Переважно це літні лежачі люди, які не можуть обійтися без сторонньої допомоги і які часто не мають рідних. Наші жіночки допомагають їм у побуті, прибирають дім, готують їсти, купують продукти та багато іншого. Обов’язково також щопосту підопічні сповідаються та причащаються, тож сестри допомагають і тут прочитати молитовне правило, підготувати таку людину до Таїнства.

  1. Спілкуємося з вами у важкий час для нашої країни. Повертаючись до теми духовності, хочеться поцікавитися, чи опікуєтеся військовими, можливо на парафії? Як взагалі підтримати духовно наших захисників у страшні дні війни?

Дуже багато військових приходить на сповідь. Спілкування щоразу важке, адже війна в рідній країні – це велике горе, яке торкається кожної української родини. Хлопцям на передовій особливо важко – і морально, і психологічно, і фізично. Щоразу усі вони слізно просять посиленої молитви. Адже на війні вони особливо бачать і відчувають присутність та допомогу Божу.

І ось коли військові приходять на сповідь, їхні серця розриваються від болю. Ледь не щодня вони втрачають побратимів, своїх друзів, близьких – і це не може не ятрити душу. Тому під час спілкування з нашими захисниками, стараємося донести до них дуже великий досвід Церкви. Адже протягом багатьох століть існування Церкви Христової неодноразово траплялися війни, сьогодні ми знаємо навіть про Святих воїнів.

Тут слід пригадати, що найулюбленішу книгу усіх православних християн Псалтир написав теж воїн – псалмоспівець Давид, який воював у свій час, але ніколи не забував про Бога. Тому дуже радимо наших мужнім воїнам теж читати цю книгу, адже свій досвід війни, як духовний, так і фізичний, Давид залишив саме у ній.

Окрім того, є священники-старці, які пройшли війну минулого століття. Нам у роки навчання в семінарії вони розповідали, як безперервна молитва рятувала їхні життя. Тут слід пам’ятати, що жорстока війна може зробити із тебе звіра, або на війні ти навчишся бути людиною.

У Євангелії є розповідь про те, як Господь зцілив слугу сотника. Розповідь ця про те, як воєначальник Римської імперії, який сотнями вбивав людей, піклувався про свого друга. Святі Отці пояснюють, що Господь похвалив віру сотника. Адже, будучи воїном, він не втратив людське обличчя.

Відтак, навіть на війні можна вбивати по-різному. Можна вбивати жорстоко, як звір, а можна виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною з любов’ю. Цьому ми і навчаємо наших захисників, щоб вони і на війні залишалися християнами.

Тут, напевно, варто підсумувати таку собі пораду для військових: як вбиваючи на війні, не загубити власну душу?

Найголовніша порада – розуміти, що ти в руках Божих. Про Бога пам’ятати кожен день. Перед кожним боєм просити Його допомоги. І не надітися тільки на власні сили. У всьому доручити себе нашому Творцю.

Коли людина буде жити з Богом, кожен день свого життя, кожну хвилину, тоді Господь укріпить її серце, тоді Господь надасть їй силу, тоді Господь дасть можливість пройти цю війну.

І ще одна не менш важлива порада – це старатися причащатися і сповідатися, тому що це Духовні Дари, які нас очищають, укріпляють і благословляють.

Ну і на завершення, православні християни не тільки на війні. Як зберегти людям в тилу спокій у власній душі?

Більше читати Святого Письма, вчитися від Христа справжньої християнської любові. Адже бути християнами – це дуже важко. Важко у час війни не втратити своєї людяності. Відтак, радимо не забувати про духовне життя. Воно на першому місці. Відвідувати богослужіння, за першої можливості причащатися та сповідатися. І обов’язово, в міру своїх сил та можливостей, виконувати все для того, аби наблизити нашу перемогу.

Спілкувалася Любов МАКСИМЧУК для газети “Дзвони Волині” 

Вас може зацікавити

Загинув через мінно-вибухову травму: на Ківерцівщині клірики єпархії звершили Чин поховання воїна

Редактор Головний

Архієпископ Нафанаїл відвідав Свято-Миколаївську парафію міста Ківерці. ФОТО

Редактор Головний

Про найбільш повчальне з життя свт. Миколая Чудотворця для сучасної людини

Редактор Головний