11.1 C
Lutsk
Понеділок, 28 Вересень, 2020
Творіння святих отців

Дні страсного тижня – найкращі для того, щоб покаятись,- свт. Інокентій Херсонський

Сьогодні день зради Господа, день похмурий і печальний, тому свята Церква й ознаменувала його нарівні з днем смерті Господа, і штампом посту в цей день протягом всього року. Хто любить свого Спасителя, той не порушуватиме посту в середу, той з усією вірністю зберігає знамення скорботи, і смутку до улюбленого Господа. Хоч зрада, рівно як і смерть Господа, послужила – своїми наслідками для спасіння усього світу, але разом з цим ця подія – найчоршіша й найогидніша. Для мене вона здається більш важкою самого розп`яття. Тому що розпинателі Господа не знали Його, як потрібно: тому що якби вони пізнали, то не розіпяли б Господа Слави (1 Kор. 2, 8). А тут хто зраджує? Власний учень, один з дванадцяти, тобто найближчий – предає той, хто чув усі бесіди Спасителя, був свідком Його життя і чудес, ділив з Ним впродовж трьох років радості і печалі.

Після всього цього зрада є такою несподіваною у зраднику, що свята Церква буде заутра запитувати: «Кій тя образ, Іудо, прєдателя Спасу содела? Єда от ліка апостольського тя отлучі? Єда дарованія ісцелєній ліши? Єда іних ноги умив, твої же презрє? Єда от трапези тя отрину? О, колікіх благ не памятлів бил есі!» (Утреня Великої Пятниці. Седален, глас 7-й). Усе було зроблено для Іуди, і все він відкинув! Те, що він не мав ніякої причини скаржитись на Учителя, показують власні слова і жахливий кінець його: згрішив я, – говорить він самим вбивцям Учителя, – предавши кров невинну (Мф. 27, 4).

Що ж втягнуло тебе, нещасний, в цей жахливий гріх? Срібролюбіє і диявол, відповідають євангелісти. Носячи ковчежець з грошима, Іскаріот пристрастився до того, що він носив, і виявився злодієм. Після цього святе оточення Ісусове, в якому переважав дух вільного нестяжання і самовідверження, зробилось для нього чужим,  важким, противним душі, котра була заражена страстю. Іуді скрізь і всюди мріялись користь і срібняки. Диявол ж не зволікав і скористався цією слабістю серця, і зробив у душі Іуди житло собі, і заставив його дивиись на усе не очима віри і любові, як дивились усі апостоли, а власнокорисним оком митаря і фарисея.  Так дивився Іуда на миро, яке Марія лила на ноги Спасителя, і прикинувшись другом бідних, жалів, що воно не продане, а гроші не передані в розпорядження його лукавству. Так, без сумніву дивився Іуда і на все інше. “Що, – думав він, – ми ходимо із краю в край Іудеї як нищі? Чому б не скористатись усердям народу, не взяти у свої руки владу, яка, видимо дається сама собою? Бо ж Мессія повинен у кінці кінців володарювати над усіма і всім. Невже чекати, щоби нас усіх захопили, як порушників закону, і стратили? Напевне, за цим не стане. Але нехай дочекаються цього інші. Іскаріот не такий простий і недалекоглядний. Він візьме свою міру відразу” . “Чому ж ти тягнеш”, – шептав у вуха диявол.

Зараз найкращий спосіб відійти від оточення Іісусового. Бачиш, як синедріон шукає взяти Учителя таємно. Ти сам можеш зробити це неявно, так що Вчитель навіть не побачить, що ти зрадник. Бо що потрібно для цього? Тільки показати місце перебування Вчителя уночі. Крім того, тобі заплатять за цю важливу послугу, ти увійдеш через це у звязок з першими лицями синедріону. І Йому не буде від цього великої біди, ти сам бачив, як Він не раз спасався від усіх лукавств і сіток ворогів своїх; спасеться і тепер, а ти зробиш своє діло і зробиш собі щастя: користуйся випадком і спіши.

І нещасний учень той – спішить на свою погибель. Під виглядом, що йому ніби потрібно піти за покупками, які потрібні до свята, він знаходить випадок таємно побувати в первосвященників  і договоритись з ними про зраду. Бажання не видавати з себе жалюгідного продавця, котрий торгується за кров, і показати вдавану турботу на користь синедріону, змушує погодитись на найвищу ціну, в надії, з часом, більшої і кращої нагороди. Для цього він ж і явиться у самому саду Гевсиманському, з виглядом не зрадника, а людини, котра повертається з міста, де була у справах, яка тому дозволяє собі дружелюбно вітати Вчителя і навіть поцілувати його між тим, як це цілування було знаком для з’явившихся потому, як ніби без усіляких домовленостей з ним. Тому до самого кінця ніхто з учнів не знав, хто зрадник.

Один вчитель знав усе, знав і застосовував усі міри спасти – не Себе, а учня нещасного. Скільки зворошливих напоумлень на одній Таємній Вечері. Умовіння ніг, преподання Тіла та Крові могли зачепити духа відкинутого, але не зачепили Іуду! Пристрасть срібролюбства заглушила все!

Але заглушила на певний час. Коли задумане здійснилось, коли вчитель замість того, чудом спастись від ворогів, віддав Себе їм, як ягня на заслання, Іуда пробудився, згадав про все, що бачив доброго, святого, божественного в Іісусі, і розкаявся. Срібняки викинув, невинність Вчителя сповідана всенародно; залишалось тільки, подібно Петру, омити гріх сльозам і звернутись до того ж Учителя і Господа з вірою. Але диявол шептав тепер інше, спочатку спокушав тим, що він по своєму божеству спасеться від ворогів сам, а тепер шептав, що у нього уже немає надії на покаяння. І от Іуда на дереві погибельному. Колись-то, не перед тим, у всій силі торкнулись його грімливі слова: краще було б людині цій не родитись (Мф. 26, 24; Мк. 14, 41).

Бачите, до чого довела пристрасть срібролюбства не найгіршу людину! Бо якби Іуда не плекав би великі надії, то не був би вибраний апостолом.

Будемо ж, браття, берегтись недуги цієї, так само як і усіх інших пристрастей, тому що всі вони однаково небезпечні, і рано чи пізно – закінчуються душевною і тілесною загибеллю людини. Але той, хто згрішив, нехай не падає духом і не доходить до відчаю! У Небесного Лікаря немає невиліковних хворих. Допоки живемо, до того часу можемо спастись, які б не були великі наші гріхи. Якби й сам Іуда, замість дерева погибелі, поспішив би до дерева Хреста Христового з вірою і покаянням, то разом з розбійником, який покаявся, увійшов би у рай, без усіляких срібняків. Так роздумують, про це і вчать богомудрі отці Церкви. Амінь.

Святитель Інокентій (Борисов), архиєпископ Херсонський і Тавричеський

Вас може зацікавити

Виховання дітей починається з їх зачаття

Редактор Головний

Душевна тривога походить від диявола, – прп. Паїсій Святогорець

Редактор Головний

Три євангельські заповіді від прп. Амвросія Оптинського, необхідні для спасіння

Редактор Головний