Мученик Данило Кушнір (ХVІІІ ст.) постраждав у період гонінь з боку уніатів.
У 1776 році віруючі села Млієв, побажавши повернутися до Православ’я, громади двох парафіяльних церков містечка Млієва – Свято-Троїцької та Успенської – запропонували своїм священникам, братам Василю та Феодору Гдишицькому, зректися унії. Зустрівши відмову, парафіяни обох храмів звернулися до архієрея з Переяслава з проханням призначити для них інших священників.
Окрім того, парафіяни Успенської церкви вирішили сховати богослужбові вбрання, книги та начиння. Однак ніхто не наважився торкатися Дарохоронниці – посудини на Престолі, де зберігалися Святі Дари для причастя хворих. Зняти з Престолу Дарохоронницю попросили «одну людину літами вже не молоду, благоговійну до Бога, у всьому безпорочну, над усіма щирого і найпершого ревнителя до благочестя, Данила Кушніра». Підкоряючись спільному рішенню, Кушнір «зі страхом і благоговінням приступив до Престола Божого, і перед Престолом поклав три поклони до землі, і завісою церковною обернув», взяв Дарохоронницю і встановив у скриню з іншим церковним начинням, яку потім заховали в коморі під дзвіницею.
Дізнавшись про причетність Кушніра до зникнення Дарохоронниці, Василь Гдишицький звинуватив старця у святотатстві та погрожував смертю. Він вирушив у Смілу до свого отця, уніатського протопопа Опанаса Гдишицького і обмовив Кушніра, сказавши, ніби старець пив з Дарохоронниці горілку в харчевні і прийняв з неї Святі Дари (насправді Данило не вживав горілки). Після цього батько і син Гдишицькі з’явилися до місцевого губернатора Вонжу і намовили його заарештувати Кушніра.
Данило був узятий під варту, закутий «залізом» і посаджений в Смілянський замок, в якому нудився з кінця березня до літа 1766 .
Побоюючись втратити свої парафії, Василь і Феодор Гдишицькі відвідали Матронінський монастир, де вдавано оголосили про приєднання до Православ’я. Повернувшись до Млієва, вони таємно від парафіян проникли до замкненого Свято-Троїцького храму і звершили богослужіння.
Коли парафіяни зажадали пояснень, Гдишицькі заявили, що прийняті до Православної Церкви. Відчуваючи нещирість Гдишицьких, парафіяни погодилися прийняти їх лише тимчасово і продовжували просити правлячого архієрея про заміну священників.
За словами рукописної оповіді про мученика Данила, розправа над старцем відбувалася 29 липня 1766. Надгробне віршоване слово вказує 29 червня – дату, що увійшла також до ряду публікацій.
Відкинувши пораду багатьох військових не перетворювати страту на бузувірство, Гдишицький зажадав, щоб Даниїла руки обернули пенькою, облили смолою і запалили. Перед тим, як запалити пеньку зі смолою, до старця направили уніатського священника для прийняття сповіді, але Даниїл, знову засвідчивши вірність Православній Церкві, відповів:
«Я вас заперечую уніатів, вчення вашого і сповідання слухати не хочу. Я вже на те приготувався і Святих Таїн долучився, а ви робіть наді мною, що хочете».
Коли вогонь запалав, мученик, кричачи від болю, волав:
«Господи, Боже мій! Що це мені подав?! Воля Твоя свята нехай буде на мені! О, Боже мій! Прийми дух мій! Дивлячись на православних, зігнаних до місця страти для залякування, Данило закликав не вірити унії.
Коли руки мученика обгоріли, деякі з присутніх вельмож засумнівалися у винності Данила і порадили Гдишицькому зупинити страту, відпустивши старця «хоч і без рук». Але гонитель наполягав, щоб Кушніра обезголовили: “Якщо йому голови не відсіче, то мені відсічуть”.
Відтяту голову кат насадив на кілок «і прицвяхував цвяхом великим залізним посеред голови до палі». Потім, підійшовши до Гдишицького, витер руки об поли одягу гонителя і зажадав плати. Заплативши, Гдишицький наказав спалити тіло Кушніра.
Тіло мученика спалили, а голову на полі виставили у місті на огляд. Згодом її зняли і погребли у кафедральному соборі Переяслава.
Згодом написали рукопис про страждання мученика Даниїла з епітафією:
«Ктитор Даниїл, зазнавши кінця,
Страдницький у Небі отримує вінець,
До якого він тісним шляхом йшов,
Через вогонь, через меч спокій Вічної Слави знайшов».
У 1994 році Данило було зараховано до лику місцевошановних святих Черкаської єпархії. 30 листопада 2017 року Архієрейський Собор УПЦ ухвалив рішення про загальноцерковне прославлення мученика.
