27.8 C
Lutsk
Четвер, 18 Серпень, 2022
Основи православ'я Публікації

Церковне новоліття: особливий день календаря, про який ми так мало знаємо

Останні 320 років наші предки і ми з вами відзначаємо Новий рік 1 січня. Але так було не завжди.

Понад 400 років початок нового календарного періоду на Русі святкували 25 березня (ст. ст.), а потім, близько 250 років, 1 вересня – за новим стилем це 14 вересня. І це не кажучи про те, що цю традицію, яка своїм історичним корінням сягає епохи св. імператора Костянтина Великого, ми перейняли у візантійців. Вкотре підходячи до цієї дати, хотілося б поговорити про її значення.

Позначивши проблему, тепер потрібно вставити деяке пояснення. Літочислення, що починається 1 вересня, було затверджено імператором Юстиніаном I в 537 році, а ось офіційний візантійський календар сформували лише при імператорі Василії II Болгаробійці в рік хрещення Русі. Дата ця була прив’язана до індиктіонів Костянтина Великого, обчислення яких починалося саме 1 вересня 312 року.

Що таке «індикт»

Індикт або індиктіон в перекладі з латинської означає «оголошення». У Римській імперії під цим терміном розуміли величину числа податей, які необхідно зібрати в наступаючому році, тобто це свого роду початок нового фінансового періоду. Незважаючи на імператорські укази, у Візантії існувало дві традиції початку року.

Крім згаданого 1 вересня, більш давньою датою нового календарного циклу вважали також свято Благовіщення, що відзначалося, як і зараз, 25 березня. Деякі візантійські хроністи, такі як преподобні Максим і Феофан Сповідники та Георгій Синкелл, продовжували вважати початком року дату Благовіщення аж до Х століття. З моменту формування календаря при імператорі Василії II він використовувався жителями східної ойкумени аж до падіння Константинополя в 1453 році.

Не складно здогадатися, що більш рання традиція літочислення була прив’язана до річного кола богослужінь, коли зі свята Благовіщення (моменту Непорочного Зачаття, втілення і очоловічення Слова) починався спасительний подвиг Сина Божого. Другий варіант мав на увазі ідею переорієнтації на передбачувану дату створення світу. Наприклад, 988 рік після Різдва Христового, в такому прочитанні, ставав 6497 роком.

Тут ми не будемо заглиблюватися в теорії про те, як проводилися ці підрахунки і як вони узгоджуються з сучасними датуваннями віку Землі і Всесвіту, а тільки обмежимося вказівкою на цю традицію, згідно з якою Господь завершив створення світу в 5509 році до Р. Х. Як би там не було, обидві ідеї, закладені в дати початку календарного циклу, цілком благочестиві і відображають християнський підхід до цього питання.

Фотог: klement.ru

Новий рік на Русі

На Русі традиція вважати початком року 1 вересня була офіційно прийнята лише з XV століття. До цього всі руські літописці, включаючи і преподобного Нестора, новоліттям вважали все-таки Благовіщення.

Однак вже з XIII століття у наших предків формується урочистий чин літопроводства, який отримав згодом новгородську, московську і київську редакції. Як правило, він був пов’язаний зі спеціальним молебнем, читанням Святого Письма, хресним ходом і участю в ньому патріарха і царя. Останній такий чин був здійснений в 1699 році. А ось з 1700 року входить в силу календарна реформа Петра I, в результаті якої дата початку року була перенесена вже на звичне для нас 1 січня за новим стилем.

З того часу все церковне торжество обмежувалося молебнем після літургії.

Що й до чого

Тепер трохи поговоримо про сенси. Ну ось, здавалося б, що тут особливого: одні цифри, інші цифри, адже це абсолютно не принципово. Нехай і так, але Типікон і донині іменує початок літочислення малим господським святом.

Традиційно в цей день Церква згадує євангельські події, коли Спаситель прочитав в Назаретській синагозі пророцтво Ісаї: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити вбогим, і послав Мене зцілювати зламаних серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господнього благоприємне». І, згорнувши книгу, віддав службі й сіві очі всіх у синагозі звернулись на Нього. І Він почав говорити: Сьогодні збулось це писанняяке чули ви. І всі Йому засвідчували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його» (Лк. 4,18-22).

У цьому уривку візантійці бачили вказівку на святкування дня настання нового річного періоду, а благочестиве передання говорило, що описані події відбулися саме 1 вересня. У календарі святих, що іменувався Менологієм, імператора Василія II є пряме тому свідчення: «З цього часу Він дарував нам християнам це святе свято».

*   *   *

Яка б дата не була ближчою до нас, для нас, православних християн, початок нового року має стати певним рубежем, коли потрібно трохи зупинитися і озирнутися. Оглядаючись назад, важливо зрозуміти, що я зробив за минулий період, чого досяг і які допустив помилки в своєму духовному житті. Ну, а дивлячись вперед кожен повинен розуміти, що він ще на рік став ближче до вічності.

Індикт нового літа (Літопреложення). XVI-XVII ст. Фото: lampada.in.ua

І тут виникає питання: а ця сама вічність, чи не залишилася для мене безформною абстракцією або все-таки її непорушна реальність набуває дедалі чіткіших обрисів? Здається, що в цей день в голові і серці кожного з нас повинні прозвучати слова протоієрея Сергія Булгакова: «У новоліття загострюється одкровення вічності … Поворотні часи і терміни говорять нам про наше народження і смерть, про вступ у світ і сходження з нього, про грані життя, обмеженого в часі. Коли спостерігаєш, як тече час, відчуваєш почуття легкості, свободи від часу, зльоту над ним. Ми живемо в часі, але носимо образ вічності, така суперечливість нашого створеного буття, але це і знак свободи від нього, знак свободи дітей Божих».

Ось ми звертаємо увагу на ще один, завжди невидимо присутній, аспект свята Новоліття – час, з його постійною плинністю і невловимістю. Настільки звичний для нас, здається він таким знайомим, хоча, по суті, ми взагалі мало що про нього знаємо.

«Що ж таке час? – запитує блаж. Августин, – якщо ніхто мене про це не питає, я знаю, що таке час; якби я захотів пояснити тому, хто питає – ні, не знаю…  А як можуть бути ці два часи, минуле і майбутнє, коли минулого вже немає, а майбутнього ще немає? і якби нинішнє залишалося справжнім і не йшло в минуле, то це був би вже не час, а вічність; нинішнє виявляється часом тільки тому, що воно йде в минуле. Як же ми говоримо, що воно є, якщо причина його виникнення в тому, що його не буде!».

*   *   *

Навіть не маючи можливості остаточно розібратися, що ж таке час, ми все одно підсвідомо розуміємо, що це скарб, який постійно витікає крізь пальці. Підхопивши нас, він немов гірська річка мчить в сторону вічності, а ми всі думаємо, що стоїмо на місці і намагаємося обжитися в цьому потоці. Не дарма тому апостол Павло нагадує: «Отже, дивіться, робіть обережно, не як нерозумні, але як мудрі, використовуючи час, бо дні лукаві» (Еф. 5,15-16).

Крім абстрактного поняття часу є ще й цілком конкретний час людського життя, шо вираховується днями і роками. Він коливається між вічним блаженством і пекельної безоднею, і саме цей його аспект дуже важливо відчути в святковий день Новоліття.

«Що таке час нашого життя? – пишеться в одному давньому манускрипті, – воно – сходи, які одним кінцем досягають неба, а іншим упираються в пекло. І, йдучи по них, ми, поступово або наближаємося до неба або спускаємося в пекло. І хто знає, може бути, саме цей момент мого або твого життя і є остання сходинка на цих сходах?»

Вас може зацікавити

Чому освячують свічки на Стрітення?

Редактор Головний

Митр. Афанасій Лімасольський розповів, як християнину розумно використовувати свій вільний час

Редактор Головний

Слово про справжній піст – святитель Іоанн Златоуст

Редактор Головний