18.9 C
Lutsk
Вівторок, 22 Жовтень, 2019
Основи православ'я Публікації

Церковне новоліття: особливий день календаря, про який ми так мало знаємо

Останні 320 років наші предки і ми з вами відзначаємо Новий рік 1 січня. Але так було не завжди.

Понад 400 років початок нового календарного періоду на Русі святкували 25 березня (ст. ст.), а потім, близько 250 років, 1 вересня – за новим стилем це 14 вересня. І це не кажучи про те, що цю традицію, яка своїм історичним корінням сягає епохи св. імператора Костянтина Великого, ми перейняли у візантійців. Вкотре підходячи до цієї дати, хотілося б поговорити про її значення.

Позначивши проблему, тепер потрібно вставити деяке пояснення. Літочислення, що починається 1 вересня, було затверджено імператором Юстиніаном I в 537 році, а ось офіційний візантійський календар сформували лише при імператорі Василії II Болгаробійці в рік хрещення Русі. Дата ця була прив’язана до індиктіонів Костянтина Великого, обчислення яких починалося саме 1 вересня 312 року.

Що таке «індикт»

Індикт або індиктіон в перекладі з латинської означає «оголошення». У Римській імперії під цим терміном розуміли величину числа податей, які необхідно зібрати в наступаючому році, тобто це свого роду початок нового фінансового періоду. Незважаючи на імператорські укази, у Візантії існувало дві традиції початку року.

Крім згаданого 1 вересня, більш давньою датою нового календарного циклу вважали також свято Благовіщення, що відзначалося, як і зараз, 25 березня. Деякі візантійські хроністи, такі як преподобні Максим і Феофан Сповідники та Георгій Синкелл, продовжували вважати початком року дату Благовіщення аж до Х століття. З моменту формування календаря при імператорі Василії II він використовувався жителями східної ойкумени аж до падіння Константинополя в 1453 році.

Не складно здогадатися, що більш рання традиція літочислення була прив’язана до річного кола богослужінь, коли зі свята Благовіщення (моменту Непорочного Зачаття, втілення і очоловічення Слова) починався спасительний подвиг Сина Божого. Другий варіант мав на увазі ідею переорієнтації на передбачувану дату створення світу. Наприклад, 988 рік після Різдва Христового, в такому прочитанні, ставав 6497 роком.

Тут ми не будемо заглиблюватися в теорії про те, як проводилися ці підрахунки і як вони узгоджуються з сучасними датуваннями віку Землі і Всесвіту, а тільки обмежимося вказівкою на цю традицію, згідно з якою Господь завершив створення світу в 5509 році до Р. Х. Як би там не було, обидві ідеї, закладені в дати початку календарного циклу, цілком благочестиві і відображають християнський підхід до цього питання.

Фотог: klement.ru

Новий рік на Русі

На Русі традиція вважати початком року 1 вересня була офіційно прийнята лише з XV століття. До цього всі руські літописці, включаючи і преподобного Нестора, новоліттям вважали все-таки Благовіщення.

Однак вже з XIII століття у наших предків формується урочистий чин літопроводства, який отримав згодом новгородську, московську і київську редакції. Як правило, він був пов’язаний зі спеціальним молебнем, читанням Святого Письма, хресним ходом і участю в ньому патріарха і царя. Останній такий чин був здійснений в 1699 році. А ось з 1700 року входить в силу календарна реформа Петра I, в результаті якої дата початку року була перенесена вже на звичне для нас 1 січня за новим стилем.

З того часу все церковне торжество обмежувалося молебнем після літургії.

Що й до чого

Тепер трохи поговоримо про сенси. Ну ось, здавалося б, що тут особливого: одні цифри, інші цифри, адже це абсолютно не принципово. Нехай і так, але Типікон і донині іменує початок літочислення малим господським святом.

Традиційно в цей день Церква згадує євангельські події, коли Спаситель прочитав в Назаретській синагозі пророцтво Ісаї: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити вбогим, і послав Мене зцілювати зламаних серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господнього благоприємне». І, згорнувши книгу, віддав службі й сіві очі всіх у синагозі звернулись на Нього. І Він почав говорити: Сьогодні збулось це писанняяке чули ви. І всі Йому засвідчували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його» (Лк. 4,18-22).

У цьому уривку візантійці бачили вказівку на святкування дня настання нового річного періоду, а благочестиве передання говорило, що описані події відбулися саме 1 вересня. У календарі святих, що іменувався Менологієм, імператора Василія II є пряме тому свідчення: «З цього часу Він дарував нам християнам це святе свято».

*   *   *

Яка б дата не була ближчою до нас, для нас, православних християн, початок нового року має стати певним рубежем, коли потрібно трохи зупинитися і озирнутися. Оглядаючись назад, важливо зрозуміти, що я зробив за минулий період, чого досяг і які допустив помилки в своєму духовному житті. Ну, а дивлячись вперед кожен повинен розуміти, що він ще на рік став ближче до вічності.

Індикт нового літа (Літопреложення). XVI-XVII ст. Фото: lampada.in.ua

І тут виникає питання: а ця сама вічність, чи не залишилася для мене безформною абстракцією або все-таки її непорушна реальність набуває дедалі чіткіших обрисів? Здається, що в цей день в голові і серці кожного з нас повинні прозвучати слова протоієрея Сергія Булгакова: «У новоліття загострюється одкровення вічності … Поворотні часи і терміни говорять нам про наше народження і смерть, про вступ у світ і сходження з нього, про грані життя, обмеженого в часі. Коли спостерігаєш, як тече час, відчуваєш почуття легкості, свободи від часу, зльоту над ним. Ми живемо в часі, але носимо образ вічності, така суперечливість нашого створеного буття, але це і знак свободи від нього, знак свободи дітей Божих».

Ось ми звертаємо увагу на ще один, завжди невидимо присутній, аспект свята Новоліття – час, з його постійною плинністю і невловимістю. Настільки звичний для нас, здається він таким знайомим, хоча, по суті, ми взагалі мало що про нього знаємо.

«Що ж таке час? – запитує блаж. Августин, – якщо ніхто мене про це не питає, я знаю, що таке час; якби я захотів пояснити тому, хто питає – ні, не знаю…  А як можуть бути ці два часи, минуле і майбутнє, коли минулого вже немає, а майбутнього ще немає? і якби нинішнє залишалося справжнім і не йшло в минуле, то це був би вже не час, а вічність; нинішнє виявляється часом тільки тому, що воно йде в минуле. Як же ми говоримо, що воно є, якщо причина його виникнення в тому, що його не буде!».

*   *   *

Навіть не маючи можливості остаточно розібратися, що ж таке час, ми все одно підсвідомо розуміємо, що це скарб, який постійно витікає крізь пальці. Підхопивши нас, він немов гірська річка мчить в сторону вічності, а ми всі думаємо, що стоїмо на місці і намагаємося обжитися в цьому потоці. Не дарма тому апостол Павло нагадує: «Отже, дивіться, робіть обережно, не як нерозумні, але як мудрі, використовуючи час, бо дні лукаві» (Еф. 5,15-16).

Крім абстрактного поняття часу є ще й цілком конкретний час людського життя, шо вираховується днями і роками. Він коливається між вічним блаженством і пекельної безоднею, і саме цей його аспект дуже важливо відчути в святковий день Новоліття.

«Що таке час нашого життя? – пишеться в одному давньому манускрипті, – воно – сходи, які одним кінцем досягають неба, а іншим упираються в пекло. І, йдучи по них, ми, поступово або наближаємося до неба або спускаємося в пекло. І хто знає, може бути, саме цей момент мого або твого життя і є остання сходинка на цих сходах?»

Вас може зацікавити

Святитель Феофан Затворник – як навчитися розумно звершувати молитву

Як ставитися до снів?

Проповідь у день перенесення Нерукотворного Образа Господа Іісуса Христа