12.2 C
Lutsk
Середа, 8 Липень, 2020
Основи православ'я

Царство Небесне: де воно і як туди потрапити?

Якщо уважно вчитатися і задуматися над усіма словами Христовими про Царство Боже, то стає очевидним: саме це вчення стало фатальним для Його земного життя. Юдеї прагнули Царства, марили Царем – але тільки не таким, яким виявився Христос. І Спаситель був до цього готовим: на відміну від багатьох лжепророків і лжемесій, Його абсолютно не хвилював зовнішній ефект від Його проповіді. Він знав, що робив. І чудово розумів, яка ціна словам, і яка – справам.

Достатньо пригадати, як після слів про необхідність споживання Його Тіла і пиття Його Крові як необхідній умові життя з Богом, багато хто відвертається від Нього і йде. І от, замість того, щоб, як сказали б сьогодні, “змінити тактику” і “внести корективи” для більшої ефективності – Христос повертається до Своїх найближчих учнів і запитує: “Чи не хочете відійти і ви?” (Ін. 6:67)

Вчення про Царство Боже – ключове для всієї євангельської розповіді. З погляду юдеїв усе це не більше ніж якась абстракція, що ніяк не пов’язана з життєвими реаліями. Тому Той, хто відважно сміє утверджувати Своє Богосинівство – і тим самим перетворювати цей “незрозумілий вимисел” у Божественне Одкровення – має бути вбитим, і вбитим ганебно, для напоумлення інших, щоб нікому не хотілося б спробувати зруйнувати те, що – як вважали старозавітні юдеї – століттями зберігало автентичність і цілісність єврейського народу.

Хто вже інший, окрім юдеїв, чудово розумів і пам’ятав, що таке Царство? Саул, Давид, Соломон – усі вони були вписані в історію єврейського народу не лише як святі і пророки, але й як будівничі того самого царства, розвалинами якого тепер і ходить оцей новоявлений Пророк та розповідає дивні речі про Небесне чи Боже Царство!

Христові запитувачі – євреї – люди дуже конкретні у своєму ставленні до всього, що стосується важливих для них сфер життя. Багатющий досвід виживання у ворожому середовищі привчив їх до виняткового прагматизму, а складні установи Мойсеєвого Закону філігранно відточували з покоління в покоління цю здатність до швидкого розсудливого реагування. І коли читаєш, як вони слухають Христові слова про Царство, виникає відчуття, ніби в повітрі буквально дзвенить цей безупинний агресивний фон запитань: “А де це Царство, покажи його нам! Коли прийде це Царство! А з чим його можна порівняти, як його помацати, доторкнутися, побачити? Чи не блеф усе це?…”

А Відповідь була в них перед очима, ходила, розмовляла, зцілювала хворих… Лише потім, вже після Воскресіння, апостол Іоанн буде згадувати із щирим подивом, як Його, Слово Життя, Сина Божого, вони могли бачити очима, торкатися руками, їсти, пити разом із Ним. Це дуже важко вкладається у свідомість навіть Його найближчих учнів – тих, хто бачив Його Воскреслим. Що ж тоді казати про тих, хто і дивився на цього мандрівного Проповідника так собі, краєм ока, неуважно – багато ж тут ходить усяких…

Вертикаль або горизонталь?

Коли ми говоримо про Царство Небесне, то підсвідомо сприймаємо його як щось не зовсім реальне, винятково духовне чи, як мінімум, неземне чи загробне. Однак у євангельських текстах “Небо” – синонім імені Божого, і, відповідно, “Царство Небесне” не що інше, як Його, Бога, правління на Землі. Це жива і реальна присутність Бога в людському житті, яка виявляється тою самою перлиною, заради якої все інше з легкістю продається і забувається.

Царство Небесне безмежно далеке від стану “душевного комфорту” або “кишенькового Бога в душі”, яким так полюбляють оправдувати своє практичне безбожництво наші сучасники. Тут Бог приходить до людини саме як Цар, Володар – і це одкровення неможливо ані спутати, ані зімітувати. Цар не буває без своїх підданих: подібно й Царство Небесне появляється лише там, де відбувається зустріч людини і Бога – зустріч, результатом якої для цієї людини стає нове життя.

Царство Небесне – не їжа і не питво, не влада і не могутність, не достаток і багатство. Усе це – горизонтальна площина: і в будь-якому пункті цього простору може з’явитися нова реальність – вертикаль, яка вибудовується лише між Богом і людиною. Царство Боже вже тут, серед вас – каже Христос Своїм учням; вони з подивом оглядаються, дивляться в різні боки, не розуміючи, що потрібно лише побачити самих себе поряд із Христом. Не варто шукати цього Царства ані в часі, ні в просторі – воно постійно поряд.

Але Христос – упокорений і довготерпеливий, Він не вламується в душу як Владний Господар, а стоїть біля дверей і лише скромно стукає з надією, що ті, хто за дверима, всередині, почують і самі захочуть впустити. Звідси – таке багатство в Його мові образів і порівнянь, які допомагають зрозуміти Його вчення про Царство. І при цьому – постійний акцент: “Так, Я – Цар, але не від того Царства, про яке ви всі так мрієте. Моє Царство – інше. Воно там, де не властолюбці і горді, а смиренні і скромні; там, де немає пишноти і релігійного лицемірства, а дитяча простота і щирість; там, де Бог – не уявна фікція, а Живий, реально присутній у житті Господь!”

З чого починається Царство?

Царство Боже – Царство Небесне – наступає вже тоді, коли людина знаходить свого Царя і Господа: і для християн це входження в Царство безпосередньо пов’язане з народженням від води і Духа в таїнстві Хрещення. Коли людину, яка приймає хрещення, священик запитує: “Чи віруєш Йому?” – той, хто готується народитися в Нове Царство, відповідає: “Вірую, як Цареві і Богові!” Тому хрещення – не просто певний “очищувальний” ритуал, а дуже відповідальний момент: приймаючи Христа своїм Господом і Спасителем, занурюючись у Його смерть і встаючи з Його Воскресінням, людина промовляє клятву вірності своєму Цареві і Богові.

Відтепер людина вже не одинока: вона – на службі, вона – “при справі”, вона належить не своїм бажанням і похотям, але служить своєму Цареві і Богові, тим самим проявляючи Його Царство в цьому світі. Але не тільки про це молиться щоденно християнин, коли просить у молитві Господній “нехай прийде Царство Твоє”: його молитва – не лише про те, щоб цих пунктів живої і дієвої присутності Бога у світі через посередництво Його вірних і підданих було щораз більше і більше. Наша надія і очікування – побачити ту мить, коли небокрай згорнеться, зорі щезнуть, мертві воскреснуть – закінчиться ця довга, така безконечно довга холодна ніч гріха, і відкриється новий День, Світлий день Христового Царства.

Однак до цього дня готуватися потрібно вже тепер. “Хто не бачив Христа тут, у цьому житті, той не побачить Його й там”, – казав преподобний Варсонофій Оптинський.

Царство Небесне береться зусиллям, воно “пробиває собі дорогу” лише руками самої людини, її особистою працею відвойовує собі щораз нові й нові території на ворожій землі.

За чим тужить наше серце?

Вхід до Царства Небесного відкривається Таїнством Хрещення, але щоб потрапити до цього Царства, не потрібно кудись їхати чи томливо довго чекати, коли ж воно прийде “у силі і славі”, бо ж воно вже прийшло, це Царство ходило по нашій землі – і до цього дня ходить ногами тих, хто Його вважає своїм Царем, тих, хто живе за Євангелієм, тих, хто виконує те, чого Він, Христос, чекає від Своїх братів і друзів. Воно завжди поруч: тільки б налаштувався приймач нашої душі на цю частоту Небесного Царства. І коли це відбувається, християнин стає живим свідоцтвом об’єктивного існування цього Небесного Царства вже тут і сьогодні.

Мислитель Іван Ільїн якось зауважив, що світ релігійності затаїти неможливо – він попри все проб’ється і буде світити світові. Весь незлічений сонм християнських святих – саме такі “світлячки”, світочі Божої правди, але сила їхня не в якійсь власній винятковості, а в тому, що всі вони світилися одним і тим же світлом Христового Царства – нехай і кожен по-своєму. Але джерело їхнього світла завжди було одне – Христос.

Ця жива Христова присутність не лише в церковній спільноті, але і в душі кожного християнина для апостола Павла була настільки очевидним і важливим критерієм, що він насмілився стверджувати: “Хто Духа Христового не має, той і не Його“, тобто не Христовий! (Рим. 8:9). Сам Христос – і є Царство Небесне, і коли Він говорить про це Царство в притчах, образах, прикладах – Він завжди говорить про Себе Самого. Життя з Христом, життя за Христом, життя в Ньому – це зовсім не абстракція, а найреальніша реальність для церковної людини.

Рай або Христос?

Християнин – це не той, хто живе мрією потрапити до раю, а той, хто живе Христом. Для віруючого в Христа рай і відкривається, і може закритися вже в цьому житті. Тому для нього кожен день, кожна хвилина цього, здавалося б, перехідного і тому такого малозначущого життя – насправді є безцінними. А “механічне” поміщення непреображеної Божественною благодаттю душі в місце, де живуть праведники і святі, якості життя не змінить: від себе нікуди не втечеш, і той, хто носить у своєму серці пекло самолюбства і пристрастей, сам втече зі зневагою і злобою на цих “святош” і “лицемірів”.

Не ставши підданими Царства Божого тут, на землі – досить мало шансів потрапити в нього після смерті. Шукати Христа, Його близькості, Його відчутної присутності – причому не лише в храмі, але і в повсякденних подіях життя – не таке вже це й складне завдання, якщо слухати Його заповіді і старатися виконувати. А заповіді такі: бути наслідниками Христа, жити і надихатись Ним, чинити так, як Він чинив; думати, як Він думав, бажати того, до чого прагнув Він. Як це не дивно прозвучить, але сьогодні про це потрібно говорити на весь голос, знову і знову: християнство – христоцентричне, а не “раєцентричне”, або, що ще гірше, “гріхоцентричне”.

Для нас рай там, де Христос, а зовсім не навпаки. І Його Царство – як його не назви – Боже чи Небесне – уже тут, на землі, з нами, серед нас. Якщо тільки самі ми – у своєму серці, у думках, словах і вчинках – із Христом, Господом нашим.

Протоієрей Павло Веліканов

Джерело 

Вас може зацікавити

Чому не можна ігнорувати Петрів піст

Редактор Головний

Архім. Андрій (Конанос): Доказ того, що ти божественний – твоя людяність

Редактор Головний

Три речі, які слід зробити у день Стрітення Господнього – поради свт. Феофана Затворника

Редактор Головний